6

Після зборів ми з Владом пішли до студмістечка. Тільки я йшла підстрибуючи і щебетала щось всю дорогу. А блакитноокий ішов з понуреною головою. За традицією, яка вже з’явилась у нас, пішли в кафе, святкувати наше зарахування. Для мене це й справді свято, а для нього - не зовсім.

- Ей, ти чого, блакитноокий? - штовхнула його в плече, - Чого такий похмурий?

Він мовчки подивився на мене і продовжив їсти свій сендвіч. Розумію про що він думає. І я також думаю про роботу і де брати гроші, але зараз моє щастя, що я навчатимусь на факультеті, де завідуючим є чоловік, яким я щиро захоплююсь. Більше того, він буде моїм науковим керівником. 

- Я не розумію твоєї радості, мороко моя? - сумним голосом промовив Влад і знову поринув у свої думи.

- По-перше, я не морока і не твоя, а по-друге, ми все владаємо. Ще не знаю як, але відчуваю, що все буде добре. 

У відповідь він лише кивнув, але не тому що погодився, а просто, щоб підіграти мені. Я запропонувала йому сповістити рідних про наші результати і ми, після обіду, пішли у поштове відділення.

Я написала одного листа додому, а інший - Марті. Я не могла не похвалитися тим, яке знайомство у мене сьогодні відбулося. Знаю, що вона заздритиме і від цього мені було ще радісніше. Часом я буваю нестерпна навіть для себе самої. Але з цим нічого не вдієш, я - темна.

Влад відіслав радісного, листа матері. Нічого про гроші не сказав, як і я своїм. Наші батьки не допомагатимуть нам. Його мати, бо не має змоги, а мої - тому що обіцяли собі цього не робити.

У гуртожитку нам запропонували залишитися до кінця навчання. Нові абітурієнти прибудуть аж на наступний рік. До того часу ми вже отримаємо дипломи. Це - чудова новина, тому що переїзди я не люблю. Та я вже звикла до своєї кімнати за ці дні. А ще я дуже переживала, що підселять до якоїсь дівчини, а я не дуже люблю нові знайомства.

Ми вирішили посидіти в холі гуртожитку. Блакитноокий вирішив принести каву, щоб веселіше було. Щойно він вийшов на вулицю, зайшов чоловік і почав кріпити на дошку оголошень якийсь листочок. Я дочекалася, поки він закінчить і підійшла подивитися, що там за новини. Я вже студентка, тому маю бути в курсі універського життя.

ОГОЛОШЕННЯ

На кафедрі бойових мистецтв з’явилася вакансія лаборанта. Бажаючих запрошуємо на співбесіду. Звертатися до секретаря.

Я ледь втрималась, щоб не заверещати, але, здається, все ж, підстрибнула. І, не довго думаючи, побігла в універ. Моїй швидкості я позаздрила б сама. Так швидко я ще ніколи в житті не бігала. Дорогою заклинала, щоб ніхто мене не випередив. Я потребую цю роботу!

Опинившись біля кабінету секретаря, я трохи віддихалася і, постукавши, зайшла.

Секретар - немолодий чоловік з сивим волоссям і гострою бородою до живота, поглянув на мене і запитав:

- Ви з якого питання, пані?

- Доброго дня. Я з приводу об’яви щодо вакансії лаборанта, - ще важко дихаючи, відповіла я.

- Миттєво зреагували. Що ж, приступимо.

Він взяв лист паперу, ставив питання і записував відповіді. Найдивнішим питанням, як на мене, було питання магічних здібностей. Я перелічила не всі. А саме: заклинання, переміщення предметів силою думки, створення короткотермінових, нескладних ілюзій. Більше про мене нікому знати не потрібно. Не можна показувати, що ти сильніший, ніж маєш бути. А ще одне питання, яке також мене здивувало, було - чи маю я наукові публікації. Я відповіла чесно, що маю одинадцять публікацій. Це викликало подив у секретаря, бо, зазвичай, студенти не дуже полюбляють робити додаткові завдання, за які не отримуєш бали. Та це не про мене. Я не просто вчилась на відмінно, я прагнула бути кращою у всьому, а, отже, і писати правильно я мала також. Тому ніколи не відмовлялась, якщо викладачі пропонували повправлятися. Мої статті опубліковано у  декількох наукових виданнях, тож перевірити не складно.  

Співбесіда тривала недовго. Та, коли я вийшла з кабінету, вже зібралась черга. Добре, що я була перша, проте чи пощастить мені від цього, щось не дуже впевнена. Поверталася до гуртожитку не поспішаючи. Розмірковувала, мріяла, уявляла, що у мене все вийде. У маленькому місті, як моє, не складно бути найкращою. А от у столиці - то вже інша справа.

Зайшла у уртожиток, та в холі  нікого не було. Блакитноокий не дочекався мене, то я вирішила піти до нього в кімнату.

Постукала, не відповідає. Але ж я відчуваю, що він там. І відчуваю, що ображений.

- Владе, відчиняй. Облиш це, не ображайся. У мене є новина. Дай-но поясню своє зникнення.

Він мовчки відчинив і рукою запросив увійти. Віддразу звернула увагу, що в кімнаті ідеальна чистота. Для хлопця це не типово. Проте, подумала, що я ж нічого, насправді, не знаю про хлопців, і вирішила, що прибирати - це нормально і для хлопців також. На столі стояв стаканчик з моєю, вже холодною кавою. Я сіла на стілець і, взявши стакан, сказала, що я люблю холодну каву, тому вдячна, що залишив мені.

Не гаючи часу розповіла про об’яву і про співбесіду. Думала, він ще більше образиться, бо його поведінка останнім часом дивна. Але він зрадів і привітав мене.

- Та ще рано вітати. Там було ще декілька претендентів, тому…

- Нічого, сподіваюся, що оберуть саме тебе, - у нього наче очі запалали від щастя за мене. 

- Дякую тобі за підтримку. Ти не ображайся на мене, будь ласка. Ніколи. Я вмію дружити і знаю, як бути вдячною. Тому просто наберися терпіння, якщо бажаєш товаришувати зі мною. Я сама знаю, що часом я нестерпна, проте змінюватися не буду.