5

Влад вийшов майже одразу після мене і всівся на лаву біля аудиторії. Склалося враження, наче він стомлений, як після фізичних тренувань. Я підійшла до нього і тихенько сіла поруч. Ми просиділи мовчки деякий час. Він намагався виглядати зібраним, але прикидався він поганенько. А я просто спостерігала за абітурієнтами, які виходили з аудиторії. Такі дивні. Хтось посміхався, хтось хитався, хтось, знесилений, відразу сідав поруч з нами.

Останнім вийшов професор і оголосив, що результати будуть завтра, а на сьогодні - всі вільні. Я дала блакитноокому віддихатися трохи і, зазирнувши в очі, тихо запитала:  

- Ти в нормі? Можеш підвестися? 

У відповідь він просто кивнув.

- Тоді я запрошую тебе на обід! - бадьоро сказала я.

- Дивна ти, Ліндо! Справжня морока! - жартома промовив Влад, - Жодна дівчина не запрошувала мене на обід. Взагалі, дівчата ніколи нікуди мене не запрошували!

- То я буду перша! Ходімо, блакитноокий! - схопила його під руку та повела за собою. 

Дівчата, які спостерігали за нами, були готові зжерти мене. Але ж я не повинна виправдовуватися, що то не від великого кохання я схопила його, а просто, щоб допомогти йому підвестися і піти. Йому теж здалося, що я заграю до нього. Нехай, та мені байдуже, хто там що подумав.  

На свіжому повітрі Влад прийшов до тями і я, нарешті, запитала, що він відчуває і як пройшла співбесіда. Він не згадав подробиці. Він вважає, що відповідав на питання професора і що, можливо, від хвилювання йому стало зле. Але які саме були запитання, він не згадав. Також списав це на хвилювання. Йому вкрай важливо поступити на безкоштовний курс, тому що мати не в змозі оплачувати навчання в столичному виші, а він не заробляє достатньо. Майже така ж ситуація, як і в мене. Різниця тільки в тому, що я взагалі не заробляю. Але це поки що.   

За розмовою ми дісталися кафе, замовили по сендвічу, за більше я не готова платити. Але він після сендвічу пожвавів і, підійшовши до каси, замовив ще по одному та додав ще по салату і по соку. Круто я його пригостила!  

Після обіду ми пішли прогулятися парком. Погода чудова, розмова легка. Склалося враження, що ми знайомі все життя. Ніколи не знала, що можу так легко потоваришувати з хлопцем. Я вважала симпатичних хлопців дурнями, які тільки за спідницями волочитися вміють. 

Прогулянка затяглася аж до вечора. Ми сиділи на лаві і просто балакали. А коли зорі почали з'являтися на небі, ми вирішили, що час вже відпочивати, бо день видався виснажливим. Дійшли до гуртожитку, заплатили за ще один день проживання, та розійшлися по кімнатах. Виявилося, що його кімната поруч з моєю. Дивно, що я його не помічала весь тиждень. Може тому, що я дуже рано вставала та йшла до бібліотеки, а він, можливо, полюбляє поспати.  

Завтра - вирішальний день. Результати співбесіди хвилюють мене, гадаю, більше, ніж інших. Я відзначилася сьогодні нахабством і зухвальством, тож, можливо, доведеться мені повертатися додому ні з чим. Але навчатися і отримати диплом зараз для мене найголовніше. А ще мені не хотілося б вислуховувати закити рідних, на кшталт, я ми ж казали, а ти ж не послухала, тепер маєш... 

Зранку мене розбудив стук в двері. 

- Ліндо! Прокидайся, вже час! - блакитноокий вирішив перевершити мене у ранішніх підйомах.  

- Хвилинку! - крикнула я і, вставши з ліжка, натагнула халат.  

Відчиняю двері, а там нікого. Для впевненості виглянула в коридор, може хтось невдало жартує. Нікого... Але ж я чула, та й досі чую чоловічий голос, який нахабно кричить моє ім'я. Розвертаюся і бачу блакитноокого на балконі, який тарабанить у скляні двері. Я пішла відчиняти. Ще не вистачало, щоб він зіпсував мою репутацію. Та, здається, вже весь гуртожиток зрозумів що до чого. Ще хто з нас "морока"? Про репутацію непривітної та недоступної пані можна забути. Негідник!  

- Сонько! Не встигнемо поснідати! Скоро маємо явитися по результати! - майже прокричав Влад і, відштовхуючи мене, зайшов до кімнати.  

Добре, що я не звикла розкидати особисті речі, наприклад, білизну, як моя люба сестричка. Але все ж, він увірвався у дівочу кімнату, як до себе додому.    

- Юначе, може скромнішим треба бути? Те, що ми вчора гарно погуляли не дає тобі права вдиратися у мій особистий простір. Я ж дівчина!   

- Ти ж одягнена! Облиш соромитися. Всі свої.    

Це вже нахабство! Я, не довго розмірковуючи, підійшла до нього, схопила за плечі і витовкла з кімнати.

- Почекай в коридорі, чи взагалі надворі, нахаба! - хлопнула дверима біля його задоволеного личка.  

- Чекатиму в кафе, - встиг вимовити, вдаючи, що вчиняє опір.  

Я зібралася дуже швидко і побігла до кафе. Дійсно, я заспала сьогодні, бо вчора мої сумніви щодо навчання не давали мені спокійно спати. О котрій я вляглася, не пам’ятаю.  

У кафе мене чекав сніданок. Млинці з медом, кава і яблуко.  

- Я не знаю, що полюбляєш зранку, тому… - показав на накритий стіл рукою, запрошуючи.

-- Це ти замість вибачення, що увірвався до мене в кімнату? - тихо, але роздратовано проричала.

- Ні, просто хочу тебе накормити. Це погано? 

- Це добре, - сідаючи за стіл буркнула я невдоволено.  

- Може ти хочеш чогось іншого? - подав меню, посміхаючись, як телепень.

- Ні, дякую, це підходить, - подумала, що досить вдавати невдоволену пані, бо часу на попоїсти зовсім не залишиться. Та й виглядало його вторгнення більш смішно, ніж вульгарно.  

Поки ми їли, блакитноокий намагався вибачитись за свою поведінку. Він визнав, що трохи таки перестарався. Я прийняла ті незграбні вибачення, щоб вже замовк. Бо вибачення у нього виходили такими, ніби ми закохані, які посварилися.