Глава 6

ГЛАВА 6

Фенікси діяли напрочуд швидко і злагоджено. Ось ми забираємо Менні, загорнутого в ковдру, який так і не прокинувся, з дому цілителя. Завантажуємо його на спину пернатого, що залишився вільним, і закріплюємо мотузками, щоб не впав. А ось вже стоїмо на портальній станції і готуємося здійснити перехід в закриту зону. Щоб потрапити на територію того чи іншого клану феніксів потрібен особливий дозвіл. Якщо, звісно, не подорожуєш в компанії голови цього самого клану, як в нашому випадку. Так що Чорному Метту дійсно буде нелегко до мене дістатися!

Портальна арка вивела на іншу станцію, яка знаходиться в передмісті Рейз – столиці клану Червоних феніксів. І знову політ на пернатих, що закінчився біля величного будинку, оповитого такою кількістю захисних плетив, що у мене в очах зарябило. Довелося знову перейти на нормальний зір. Але рівень захисту я встигла оцінити.

 – Що це за будинок? – запитала мама, яка теж, мабуть, оглянула все магічним зором.

 – Міський особняк ейнів Нуарі, – відгукнувся батько, плавно приземляючись на велике подвір’я, занурене в темряву.

Втім, магічне освітлення спалахнуло практично миттєво, заливаючи все навколо м’яким золотавим сяйвом.

 – А не боїшся, що дружина тобі скандал влаштує за те, що привіз до вашого сімейного гніздечка колишню коханку? – саркастично промовила мама.

 – Олівія переважно живе в заміському маєтку. Як і діти, – трохи скривився Леонард Нуарі. – Так що тут тільки ми.

Мама при згадці про його дружину і дітей стиснула губи і обдарувала презирливим поглядом.

 – А не боїшся, що хтось донесе? – все ж таки не втрималася від останньої шпильки.

 – Я поясню їй, з чим пов’язаний ваш нинішній візит, – скупо відповів Леонард, явно не бажаючи влаштовувати розбірки при своїх воїнах. – До того ж завтра мої люди займуться купівлею будинку для тебе і перевертня.

 – Чому тільки для них? – втрутилася я. – Хіба я не буду жити з мамою та Менні?

 – Тобі доведеться жити зі мною та моєю родиною, – спокійно відгукнувся батько. – І це не обговорюється, дівчинко! Так, гаразд, проходьте до будинку. Потрібно розмістити вас на ніч. Вечеряти будете?

 – Ми не голодні, – сухо відповіла мама. Втім, одразу схаменулася і подивилася в мій бік. – Хіба що Лорейн захоче.

 – Ні, мамо, мені шматок в горло не полізе після всього, що сталося, – я скривилася.

Перед очима знову виникло моторошне видовище згорілих заживо від моєї магії бандитів. І сморід паленої плоті, що йшов від них. Мене пересмикнуло. Цікаво, я коли-небудь зможу знову нормально дивитися на смажене м’ясо? У будь-якому випадку, поки на такі подвиги точно не готова.

 – Що ж, тоді зараз вас розмістять. А вранці під час сніданку обговоримо деталі.

 – Хіба ти залишишся тут? – їдко запитала мама.

 – Це все ж таки мій будинок, – з нотками іронії відгукнувся батько. – По-твоєму, я маю зняти собі номер у готелі?

Айна нічого не відповіла і, піднявши підборіддя, гордо пройшла повз нього в гостинно відчинені двері.

Батько віддав розпорядження слугам, які вибігли назустріч. Я ж спочатку вирішила пересвідчитися, що Менні нормально розмістять. А то бідолаха в своєму стані взагалі безпорадний. Але мої побоювання виявилися марними. Перевертня обережно перенесли до однієї з розкішних гостьових спалень і з усім комфортом влаштували на ліжку. Після цього запропонували показати і мою кімнату. Деякий час з розчуленням поспостерігавши, як солодко сопе горностай, навіть прицмокуючи уві сні, я зітхнула і рушила слідом за провідником. Навіть думати не хотілося про те, що доведеться розлучитися з другом і мамою на кілька місяців. Хоча, сподіваюся, мені дозволять іноді відвідувати їх. Треба буде обов’язково висунути батькові цю умову.

Кімната для мене в тому ж крилі виявилася анітрохи не гіршою. Та й величезна ванна кімната з купою всіляких баночок і флакончиків для догляду за собою вразила. Негайно захотілося опинитися в гарячій воді з піною і змити з себе всі неприємності цього божевільного дня. Але, повагавшись, я вирішила спочатку поговорити з мамою. Обговорити з нею наодинці, що вона думає про все це. І що може порадити щодо батька. Адже вона знає його набагато краще за мене. Так що я попросила слугу показати мені, де розмістили маму, і після цього відпустила.

Неголосно постукала в двері, але ніхто мені не відповів. З подивом вигнула брови і натиснула на ручку, яка легко піддалася. Одразу ж почула гучні голоси, що сперечалися одне з одним. Чоловічий та жіночий, в яких легко вгадала батьків. Схоже, вони настільки захоплені одне одним, що навіть стуку не почули. Прокляття! Схоже, я не вчасно.

Я потопталася на порозі, не наважуючись пройти всередину і лише слухаючи звуки крізь щілину в дверях. І ось знаю, що підслуховувати негарно! Але коли в розмовах раз у раз спливає моє ім’я, важко втриматися. Зітхнувши, я капітулювала перед власною цікавістю і приклала вухо до дверей, щоб чути ще краще.

 – Ти ж хочеш забрати її у мене, правда? – з гіркотою сказала мама. – Забрати назовсім, а не на півроку. Я ж тебе знаю! Якщо чогось хочеш, обов’язково доб’єшся цього будь-яким способом. Підеш навіть на підлість! Як було і зі мною колись.

 – Послухай, невже ти вважаєш, що я можу завдати шкоди власній дочці?! – роздратовано запитав Леонард Нуарі.