Глава 3

ГЛАВА 3

Від власних думок відірвав якийсь шум неподалік від мене. З подивом зрозуміла, що учасником назріваючого конфлікту став мій нещасливий друг-горностай. Як з’ясувалося, кавалер його пасії все ж таки прийшов. І виявився високим могутнім напіворком в поліцейській формі. І конфлікт між усіма трьома розпалився настільки, що їхні гнівні вигуки перебивали навіть музику. Решта відвідувачів з цікавістю спостерігала за безкоштовним спектаклем.

 – Ти запізнився майже на півгодини! – волала дівчина, яка стала яблуком розбрату між чоловіками. – Чи гадав, що я буду, наче остання дурепа, сидіти одна і чекати на тебе?

 – Мене начальство затримало! Ти ж знаєш мою роботу, – в тоні напіворка ніякого каяття не спостерігалося. – А ти, значить, не встиг я відвернутися, вже з іншим зплуталася? Та ще й обрала якогось недомірка?!

 – Я б вас попросив обійтися без образ! – не стерпів такого Менні. – З перевертнями це може погано закінчитися!

Для горностая згадка про його маленький зріст і зовнішню тендітність взагалі були наче червона ганчірка для бика. Особливо, якщо на це вказували при жінці, перед якою йому хотілося розпушити пір’я.

 – І що ж ти зробиш, малюк? – знущально гмикнув величезний напіворк, нависаючи над моїм напарником, наче вежа. – Спробував вкусити за причинне місце? Кудись ще ти точно не дістанеш! Уявляю собі, що ти за перевертень. Щур, мабуть?

Ось краще б не наражався! Адже вкусити й справді може в своїй бойовій іпостасі. Причому за це саме місце. Якщо не погребує, звісно. Фу, і про що я тільки думаю? Треба терміново втручатися, поки справа не набула зовсім вже поганого обороту! Якщо Менні стане битися з цим здорованем, мало того, що постраждає. Так ще й в тюрму загримить. Адже той явно з поліції.

Гнівні вигуки і крики, де всі троє крили одне одного все більш відвертою лайкою, ставали все голоснішими.

 – Менні, ходімо звідси! – вигукнула я, нарешті прорвавшись до центру подій і хапаючи за руку перевертня, який наскакував на напіворка.

Поліцейський дивився на нього з явною зневагою, що лише розбурхувало горностая.

 – Якщо й підемо, то з Ліззі! – заявив Менні, вип’ячуючи кволі груди. – Я не залишу свою жінку з цим телепнем!

 – Хто це тут твоя жінка?! І хто тут телепень?! – заревів напіворк.

У справу ледь не пішли величезні кулачища, але я вчасно встала між ними.

 – Будь ласка, не чіпайте його! Менні випив зайвого, ось і буянить. Нам з ним вже час іти.

 – Тоді забирай звідси скоріше свою білку, – всміхнувся поліцейський. – А то точно пришибу!

Що найнеприємніше, так це те, що Ліззі, через яку стався весь цей скандал, явно насолоджувалася тим, що відбувається, і тільки піддражнювала обох. Їй, схоже, подобалося, що через неї чоловіки одне одному ладні в горлянку вчепитися.

 – Я йому покажу білку! – волав Менні, якого я все ж таки потягла в сторону виходу.

 – Не звертай уваги! Ти ж бачиш, що він з поліції, – шипіла я, намагаючись звернутися до розсудливості розпаленого друга. – Та й та дівчина точно того не варта!

У цей момент, коли ми обидва обернулися до вищевказаної особи, побачили, як вона обійняла напіворка і щось воркує йому на вухо. Менні одразу ж здувся і більше не намагався чинити опір.

 – Ну ось чому зі мною завжди так? – тяжко зітхнув він, коли ми опинилися за дверима. – Адже мені здавалося, що я їй дійсно сподобався.

 – Значить, це просто не твоя жінка, – спробувала я втішити друга. – А свою ти ще зустрінеш. І вона точно не віддасть перевагу нікому іншому!

Він ще більш тяжко зітхнув. І його можна зрозуміти. Рано чи пізно всі, з ким Менні намагався налагодити відносини, кидали його через більш мужніх і брутальних чоловіків. Йому ж в кращому випадку пропонували залишитися друзями. Скільки своїх пасій він, до речі, водив в нашу студію і просив мене зайнятися ними безкоштовно! Зі шкіри геть пнувся, щоб справити враження на обраницю. І на подарунки не скупився, і на романтичні побачення.

Ех, і чого їм усім тільки треба? Сама б забрала такого гарного хлопця! Та тільки між нами ніколи не виникало нічого навіть віддалено схожого на симпатію подібного роду. Якось відразу стали сприймати одне одного виключно в дружньому плані. Менні, скоріше, був мені як брат, але ніяк не потенційний коханий.

 – Давай спіймаємо екіпаж і поїдемо додому. Спочатку завеземо тебе, потім мене, якщо вже ти живеш ближче, – запропонувала я і встала біля дороги, озираючись на всі боки.

Неподалік від ресторації завжди стирчали кілька візників, готових запропонувати свої послуги відвідувачам закладу. Ось і зараз, варто було нам дати зрозуміти, що потрібен найманий екіпаж, як одна з карет рушила з місця і бадьоро покотила до нас.

 – Залазь, Менні! – я пхнула друга у відкриті ним дверцята, коли він спробував зобразити з себе джентльмена і пропустити першою. – І так ледве на ногах тримаєшся. Ти й справді щось з випивкою сьогодні перебрав.

 – Це я для хоробрості, – винувато промовив він, але слухняно поліз в карету.

Слідом за ним залізла і я, сказавши попередньо візникові, куди нас везти. Карета неквапливо покотила по вулиці, де вечір вже повністю вступив в свої права. Єдиним джерелом освітлення тепер служили магічні ліхтарі та вікна будинків. Якщо чесно, хотілося швидше опинитися вдома, прийняти ванну і лягти спати. День сьогодні видався не з легких в емоційному плані!