Глава 2

ГЛАВА 2

Ресторація «Оленячі роги» була одним з найпопулярніших закладів у місті для людей із середнім достатком. Її господар – колишній мисливець, і це позначилося на інтер’єрі. На вході висіли вищезгадані оленячі роги, що служили в якості вивіски. Усередині ж на стінах висіли інші мисливські трофеї. Зал був обставлений у відповідному антуражі, з грубуватими, але добротними меблями і великим каміном, який створював затишну атмосферу.

Нам пощастило, що прийшли раніше за постійних відвідувачів і змогли знайти собі столик у кутку. Інакше не факт, що відшукали б вільне місце. Заклад користувався великим попитом. Готували тут дуже смачно, в асортименті в основному м’ясо та риба. Начебто й без особливої вишуканості, але порції великі і приготовлено чудово. У мене вже від самого передчуття гарної вечері слина потекла. Я замовила форель з овочами, а Менні – тушковану баранину. Взяли на двох пляшку непоганого вина і приготувалися відмінно провести вечір. Незабаром повинні були і музиканти підтягнутися, так що і потанцювати зможемо, коли градус веселості в закладі стане вищим.

 – Ну що, Менні, давай вип’ємо за наш успіх! – я підняла свій кухоль.

 – Підтримую! – широко посміхнувся горностай.

Ми стикнулися кружками і дружно випили. А трохи згодом нам і вечерю принесли. Настрій у мене, зіпсований зустріччю з Ренардом Маруаном, почав стрімко поліпшуватися. Ми обговорювали всілякі дрібниці і плани на майбутнє.

Тут я помітила, що Менні зацікавлено поглядає на жінку, яка самотньо сиділа за одним зі столиків. Явно чекала на когось. Ця особа повністю відповідала смакам мого горностая. Висока, як-то говорять, кров з молоком, і дуже пишними грудьми. Як не дивно, Менні западав саме на таких. І його анітрохи не бентежило, як він зі своєю комплекцією буде виглядати поруч із такою жінкою. Ось тільки бідоласі категорично не щастило! Об’єкти його симпатії зазвичай всерйоз такого кавалера не сприймали. Зараз же під впливом випитого він явно збирався перейти у наступ.

 – Невже підійдеш до тієї красуні? – всміхнулася я.

 – Чому б і ні? – Менні гордовито розправив худенькі плечики. – Тим більше що дама нудьгує! Ще трохи вип’ю для хоробрості і піду, – додав він і потягнувся за вином. – Раптом це моя доля!

 – А тебе не бентежить, що вона явно сюди прийшла на побачення з кимось? – гмикнула я.

 – Анітрохи! За своє щастя треба боротися! – поважно заявив хлопець. – Тобі б теж, до речі, не завадило, – єхидно додав він.

 – Сподіваюся, ти зараз ні на яких пернатих не натякаєш? – я грізно насупилася.

 – Натякаю, – анітрохи не зніяковів він. – Видно ж, що ти й сама до фенікса свого нерівно дихаєш! Не хочеш розповісти, що у вас з ним сталося? І як ви взагалі познайомилися? Адже мовчиш гірше за ельфа на допиті!

 – Менні, я тебе, звичайно, дуже люблю, – повільно промовила, – але є теми, які я не готова обговорювати навіть із тобою.

 – Все у тебе таємниці якісь! – похитав головою хлопець. – І ускладнювати все любиш. Але ж насправді в житті все дуже просто! Щоб бути щасливим, треба самому йти назустріч своєму щастю, а не ховатися від нього. Не бійся відкриватися і любити, інакше який сенс тоді взагалі жити?

 – А тебе, я дивлюся, сьогодні на філософію потягнуло! – фиркнула я.

 – Я взагалі по життю філософ, – не став заперечувати Менні, потягнувшись за новою пляшкою, яку на його прохання приніс подавальник.

 – Я помітила! – беззлобно розсміялася я. – Ну, тоді давай вже, йди до своєї красуні. Якщо у вас все зладиться, я тільки порадію.

Менні зробив великий ковток з кухля і рішуче піднявся. Я з цікавістю спостерігала за тим, як він підійшов до столика дівчини і щось їй сказав. Вона з сумнівом оглянула його з ніг до голови, але все ж таки кивнула. Менні присів за столик і клацнув пальцями, підкликаючи подавальників. Зробив замовлення. А далі явно почав їздити обраниці по вухах. Це він уміє, звичайно! Он вона вже й посміхається йому більш прихильно.

Тихенько зітхнула. Як у горностая все просто! Не бійся відкриватися і любити. Ага, як же! У його випадку наслідки помилки будуть не такими фатальними, як в моєму. Гадаю, якби Менні знав, що я фея, то ніколи б не дав такої поради. Чи все одно міркував би так само? Навряд чи я про це дізнаюся, адже свою таємницю не наважуся відкрити навіть йому.

Через якийсь час заграли музиканти, і Менні повів свою даму танцювати. Я з трохи сумною посмішкою спостерігала за ними, а перед очима проносилися картини того злощасного дня, коли я зустріла фенікса.

Гучний зал з мисливськими трофеями наче розчинився в легкому серпанку, змінившись виглядом чудового озера, що розкинулося переді мною.

У заповідний ліс на кордоні нашого князівства з королівством Данад я приходила щоразу, як випадала зручна нагода. Феї взагалі тягнуться до природи, черпаючи у ній сили і умиротворення. А завдяки порталам можна дістатися в будь-який куточок світу, де встановлені подібні арки – були б гроші. Звісно, портальний перехід стоїть цілий золотий, але заради такої справи не шкода.

Це озеро я знайшла випадково, коли блукала по лісі в повній самоті. Заблукати не боялася. Кожному відвідувачу цього місця видавали спеціальний артефакт-карту, завдяки якому можна було без зусиль знайти зворотній ш лях. Так що можна безбоязно заходити куди завгодно. Також відвідувача споряджали ще одним артефактом, який відлякував лісових хижаків. Звичайно, ті, хто приїжджав сюди пополювати, останній не брали. Ціни на відвідування заповідного лісу теж кусалися, як і портальні переміщення, але раз на тиждень або два я могла собі дозволити не економити.