Не закохуйтесь в феніксів

Глава 1

ГЛАВА 1

Я внесла останній запис у бухгалтерську книгу і з задоволенням подивилася на підсумкову цифру. Сто двадцять золотих чистого прибутку за місяць! Дуже непогано з урахуванням того, що свою справу ми з Менні відкрили всього лише рік тому. Ще й позику в банку брали. Тепер можемо дозволити собі внести останній платіж і розрахуватися з боргами. А потім наше підприємство запрацює вже тільки на прибуток!

 – Лорі, до нас нові клієнти! – заглянув в відчинені двері мій діловий партнер і друг Мейнард Леду.

 – Так пізно? – я невдоволено скривилася. – Всього година до закриття. І, між іншим, я тебе хотіла сьогодні до ресторації запросити, – згадавши про результати своїх підрахунків, я знову розпливлася в усмішці.

 – Є привід? – вигнув свої точені брівки Менні.

 – Ага! Ми тепер можемо повністю розплатитися з банком! Чим не привід?

На симпатичній фізіономії напарника з’явилася широка білозуба посмішка.

 – Ти права! Чудовий привід! Тоді розберемося з клієнтами і підемо в найкращий ресторан Ігніра!

 – У найкращий, мабуть, не варто, – гмикнула я, згадавши про те, які там ціни. – Але пристойний ми цілком тепер можемо собі дозволити.

 – Як скажеш, подруго, – не став заперечувати хлопець. – Тоді тим більше варто поквапитися. Швидше розправимось з клієнтами і підемо гуляти!

Без розчулення дивитися на цього милого юнака зі сніжно-білим волоссям і янтарно-карими очима було неможливо. Хоча він від своєї гарненької і занадто тендітної зовнішності, яка робила його на вигляд навіть молодше власних двадцяти двох років, постійно страждав. Ніхто Менні за нормального дорослого чоловіка не сприймав. А дізнавшись, що він ще й перевертень, ще й потішалися.

Втім, для тієї іпостасі, яку міг приймати мій друг, зовнішність цілком навіть нормальна. Він білий горностай. Дуже рідкісний вид, між іншим. В основному серед перевертнів з’являються вовки, лисиці чи коти. Пам’ятаю, як Менні розповідав, як у його раси відбувається ініціація. Зазвичай це трапляється в дитинстві, років у сім-десять. Одного дня дитина просто відчуває потребу втекти кудись подалі від людей, бажано на природу. При цьому майже нічого не тямить, більше нагадуючи сновиду. Рідні зазвичай доглядають за своїм чадом здалеку, щоб нічого не сталося.

Так ось, протягом наступного дня до дитини приходить звірячий дух і зливається з його власною аурою. І часто після злиття дитина навіть зовні починає бути схожою на того, з ким зріднився. Так ось, Менні, можна сказати, «пощастило» зустріти вкрай рідкісного духа-покровителя. Білого горностая. Серед інших братів і сестер, цілком нормальних вовків і котів, з’явилося ось таке маленьке диво. Уявляю, як зворушливо виглядав Менні, коли приймав бойову трансформацію і перетворювався на звіра! Вороги, напевно, зі сміху животи надривали.

Зрозуміло, інші діти постійно потішалися над невдалим побратимом. І Менні в вісімнадцять років, досягнувши повноліття, вирішив, що з нього вистачить. Вирушив на пошуки кращої долі подалі від рідного поселення. Через кілька років доля привела його в Ігнір – столицю князівства Фенграс, де все життя прожила я.

Зустрілися ми з ним, коли я підшукувала будинок, щоб відкрити в ньому свою справу. Побачила, як хлопець на вулиці показує магічні ілюзії. Так, до речі, Менні ще й володіє цим видом магії, чим теж відрізняється від інших перевертнів. У них вкрай рідко відкривається магічний дар. Але якщо таке і відбувається, то він у них більш приземлений. Менні ж і тут виділився! Хоча завдяки тому, що зміг довести своє вміння управляти ілюзіями до досконалості, він і не пропав в життя. Заробляв, як бродячий фокусник.

Я ж, тільки-но зрозуміла, на яку золоту жилу натрапила, вчепилася в неї, чи то пак, в Менні всіма кінцівками. Вирішила, що для моєї студії краси його вміння буде безцінним. Укупі з моїм власним даром, теж рідкісним для цих місць, ми можемо скласти чудовий тандем. Не роздумуючи довго, я дочекалася, поки Менні закінчить виставу, і запросила до кав’ярні. Він же, зараза така, ще й відмовлявся спочатку, заявляючи, що я не в його смаку. Але все-таки зглянувся і вислухав ділову пропозицію. Довелося цього дрібного гада ще й гарненько вмовляти. Але в підсумку погодився і не прогадав.

Ми з ним дуже швидко здружилися і спрацювалися. Так що тепер я навіть не уявляю, як вела б справи без мого друга-перевертня. Ми, до речі, нашу студію назвали на його честь «Білий горностай». Мені здалося це цікавим і оригінальним, а Менні, звісно, не заперечував. Йому навіть приємно було.

Тут я помітила, що маленький паршивець якось аж надто лукаво оченятами виблискує, і запідозрила недобре.

 – Менні, а чого це ти так на мене дивишся?

 – Та нічого. Поспішай, кажу. Клієнти чекати не люблять.

 – І що за клієнти? – із підозрою запитала, вже здогадуючись, що почую, але сподіваючись на те, що найгірші передчуття не підтвердяться.

 – Сама побачиш! – притка фігурка зникла за дверима, припиняючи мої подальші розпитування.

Подумки вилаялася. Невже знову?!

Я кілька разів глибоко вдихнула і видихнула, потім бігцем подивилася на себе в дзеркало і начепила на обличчя привітну посмішку. Все-таки репутація студії перш за все. І як би я не ставилася до деяких «клієнтів», треба про це пам’ятати. Зловила себе на тому, що так і хочеться поправити волосся і переконатися, що виглядаю на всі сто, і невдоволено відвела очі від дзеркала. Та плювати, як буду виглядати! Перед тим, хто, як я підозрюю, прийшов, вже точно! Навіть спеціально наїжачила своє непокірне золотаво-русяве волосся, щоб виглядало не так привабливо. Гордо розправила плечі і, радіючи з того, що фігура у мене далека від ідеалів жіночності, а проста чорна сукня це лише підкреслює, рушила до дверей.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше