2.

2. Даніель

- Чувак, ти реально віриш, що Ангеліна народить тобі дитину?

- А у мене є вибір?

- Тобто?

- Мені здається… що вона реально підходить на цю роль.

- Поясни?

- Ну… пропорції тіла, широкі стегна, груди… До того ж, Ангеліна не любить алкоголь, не палить, ходить у спортзал і все таке.

- Ок, це зрозуміло, ця дівуля має вигляд самки, дозрілої для того, аби виносити тобі дитину, але…

- Так, попрошу не порівнювати мою майбутню дружину, матір моєї дитини із твариною.

- Оу, уже майбутню дружину, навіть так?

- В принципі… це я дійсно надто далеко зайшов, але мої мізки зараз не варять, вчора засидівся допізна, тестував одну програму.

- Сам тестував?

- Ні, Ангеліна!

- Давай без іронії. Поясни: чому Ангеліна?

- Моя мама провела кастинг, і саме Ангеліна підійшла ідеально.

- І ти їй уже сказав?

- А що, потрібно?

- Ні, ти реально тупиш. Тобто, я чую, що ти малюєш плани побудувати родину з Ангеліною, а вона про це ще не знає? І ти певен, що коли скажеш, вона дасть згоду?

- А чому ні?

- Та тому, чувак, що Ангеліна зустрічається із Велом, і просто завтра вони летять до Марокко!

- Та ну…

Від почутого джмелі в моїй голові починають густи гучніше, я навіщось підходжу до Єгора, стаю навпроти і кілька секунд тупо витріщаюся йому в обличчя, наче маю побачити там щось особливе, або хочу побачити глумливу посмішку, почути: та я пожартував. Але друзяка дивиться невинним поглядом дитини, його пшенично-білі густющі вії навіть не стріпнуться.

- Я тобі кажу, - нарешті він теж встає із крісла й обережно кладе долоню мені на плече.

- А чому ж я тоді не знаю.

- А як ти міг знати? Ти ж із Ангеліною не розмовляєш.

- Тобто? Ми зустрічаємося уже два тижні, їздили у Буковель, я подарував їй ту кляту сумочку…

Від спогадів мені перехоплює подих – ця розкішна тридцятилітня дівчина найкраща з усіх, кого я знав до неї, і коли ми разом лежали у ліжку… і коли вранці я бачив її обличчя із заплющеними очима та пухкими вустами, коли торкався оксамитової шкіри… та тільки від її запаху можна було очамріти, вже не кажу про все інше. І от тепер я чую від найкращого друга про те, що моя дівчина-мрія летить із іншим до Марокко. Мої долоні мимовільно мокріють, я відчуваю, як напружуються плечі, легеньке поколювання в щелепах.

- Ні, ну ти зараз реально?

Я різко відкидаю долоню Єгора і йду до дверей.

- Гей, ти куди зібрався?

- Маю деякі справи.

- Але ж ми збиралися у клуб? Вероніка та Юлька уже чекають.

- Та нафіг мені потрібен ескорт!

Захряснувши дверима, перестрибуючи через східці, я збігаю донизу. Мене аж пре побачити Ангеліну, хоча ми й не домовлялися про зустріч сьогодні. Я не надто довіряю Єгору, нікому не довіряю, саме це і допомогло мені заробити свої мільярди: зосередитися на потребі, продумати план до дрібниць, вислідкувати нішу, спрямувати всі сили на реалізацію проекту, отримати стабільний фінансовий потік -  і лише тоді розділити радість перемоги. Аби розслабитися та відсвяткувати, мені потрібно небагато – десятигодинний сон, зручне місце, де не буде зайвих людей, Єгор, який завжди поряд і знаю про мене більше за всіх, ну і кілька веселих дівчат, готових на все і навіть більше тільки заради того, аби бути зі мною поряд. Ну і, заради грошей.

Часто я навіть не запам’ятовував їх імен. Навіщо? Яка різниця – Альона, Неля чи Наташа опиниться зі мною в ліжку наступного разу? Друг у мене був, діловими партнерками вони не стануть, тим більше, не ввійдуть в мою родину, тоді навіщо?

Але Ангеліна точно не була однією з них. Я познайомився з цією дівчиною у маркеті, ми зіштовхнулися у відділі морепродуктів: я зачепився за вітрину і я ненароком вхопився руками за її стан, якщо точніше – поклав обидві долоні на доволі розкішні стегна, миттєво відчувши напруження в штанах. Я зацінив її форми й сліпучу посмішку, ми обмінялися кількома фразами, які нічого не означали. Та коли я зустрів Ангеліну того ж вечора в нічному клубі – вона самотньо сиділа перед барною стійкою, посьорбуючи піна-коладу, не зміг втриматися, аби не познайомитися ближче. Так і зав’язалися стосунки, які, як я уже планував, мали б перерости у щось більше. І не тому, що я аж надто хотів створити сім’ю, але моя мама наполягала, а останнім часом ще й почала вдаватися до погроз  - перебратися із Умані жити до мене, якщо я не одружуся. Начитавшись новин, вона уявила, що я міг би бути наркоманом або ще й гірше – мати нетрадиційну орієнтацію. І тут я зустрів Ангеліну – всі пазли нарешті зійшлися: мамине бажання мати невістку й онуків, і моє відчуття, що це ВОНО. Ангеліна разюче відрізнялася від усіх, кого я знав раніше, було у її тілі та в поведінці щось затишне, домашнє, материнське. От саме таку матір я б хотів для своєї дитини. Аж тут таке.

Та моїм планам знайти Ангеліну й відверто поговорити завадила прикра несподіванка.

- Даніель! – щойно я вийшов із під’їзду, на мене накинулося диво в пір’ї – моя молодша сестра Маріна, виряджена у бузковий брючний костюм, обшитий лебединим пухом. Маріна любила вдягатися виклично і навіть екстравагантно, а наша мама їй в цьому потурала. І марно я переконував любу сестричку, що так вона нагадує повію з окружної, та вбила собі в голову, що вона крутий психолог, і, наслідуючи свого кумира Наталю, підбирала таке вбрання.

- Ти як тут… Чому ти тут? – тільки побачивши сестру, я вже зрозумів, що справи у мене кепські: з собою Маріну в клуб брати було нереально, а залишити саму посеред нічного міста, та й впустити в квартиру - не варіант.

- Їздила до стоматолога.

- А в Умані нема?

- Починається! Ти що, не радий мене бачити?

- Та радий, але… у мене справи.

- То я поїду з тобою.

- Вже пізно, тобі пора до ліжка. Ти зупинилася в готелі, чи…

- На біса мені готель! Я хочу переночувати з тобою! Невже ми не можемо провести час разом, як брат і сестра?