Зрозуміти себе.

Будинок здригнувся раз, вдруге, немов від лоскоту. І до дівчини дійшло.

- Олександре! – гукнула. – Я знайшла Вірінею! Вона зрослася з будинком!..

Кинула погляд на годинник: за десять хвилин опівніч.

- Я знаю, - сумно озвався господар. – Я бачу її інколи у снах, тільки вона завжди мовчить. І це нічого не міняє.

- Як же?! Чому ж?! Згадай-но, що саме казала відьма перед тим, як зникнути!

- Незнайомі слова закляття… А потім: «Коли зрозумієш себе і знайдеш мене – продовжимо розмову».

- Ось! – аж підскочила Віра. – Себе маєш зрозуміти! Як ти ставишся до Вірінеї?

- Я… Я кохаю її. По-справжньому.

- А якби повернути той час, зміг би одружитися?

- О, так. Хай би зі мною навіть перестали спілкуватись інші пани. Аби бути разом із коханою…

- Так скажи їй це! Зараз!

Люстра із свічками хитнулася недовірливо. Олександр опустився на коліно.

- Вірінеє, кохаю тебе… Слів не знайду… Будь моєю дружиною перед Богом та людьми.

І загуркотів востаннє грім. І наповнився будинок людьми різних часів та національностей. І з’явилася перед Олександром вродлива чорнява красуня. Змахнула рукою – і зник натовп. Взяла господаря за руку.

- Усіх я повернула додому. І нам час, так, Олександре?

- Нас тільки відпусти, Вірінеє! – нагадав Остап, оглядаючи відьму круглими від подиву очима.

- А вам я хочу віддячити…

- Нічого нам не треба… Все у нас є… Просто відпусти…

- Гаразд, - сині очі зблиснули.

Остап ухопив онімілу Віру за руку і потягнув до виходу. Двері перед ними самі відчинилися. Тільки на порозі у дівчини прорізався голос:

- Прощавайте! І, Олександре, пам’ятай свої слова і бережи своє кохання!

Тільки зіскочили з ґанку, озирнулись – а будинку вже й немає. Наче і не було. І злива вщухла.

- Ходімо додому, Остапе…

- Так, - обійняв дівчину за плечі юнак. – Я тут подумав… Гадаю, що нам теж час побратися…

Це було неочікувано. Та Віра не поспішала із відповіддю.

- Ти повинен знати правду, Остапе. Я не можу мати дітей…

- То й що? Головне, щоб ти була поруч, кохана…

Рік потому молода родина вже няньчилась із чудовими малюками. У Віри народилися двійнята, хлопчик і дівчинка. Відьма Вірінея таки віддячила тим, хто допоміг їй порозумітися з паном Олександром.

На їх честь та на пам’ять про пережиту пригоду, Віра з Остапом назвали сина Олександром, а доньку – Вірінеєю, хоч нікому й ніколи не розповідали про пережите.

Хіба що дітям розкажуть, коли ті підростуть.

Дорогі друзі Це оповідання написано на конкурс "Старий будинок" і велике значення матиме реакція читачів. Тому, якщо сподобалось, прошу підтримати коментарями, репостами та поставити "вподобайку". Заздалегідь дякую! Ваш автор.