Замість післямови

Замість післямови 

Одна дівчинка дуже любила читати книги. До поезії  
завжди ставилася з повагою. Жаль, мало віршів подобалось, адже вони мали бути прикладними та звучати, немов пісня. 
І виникла в дитячій голові нав’язлива ідея: написати власну  книгу, щоб в ній була і поезія, і проза. Справжня, життєва, без заморочок. Дівчинка виросла та й забула про свою мрію.  
Жила як і всі: вийшла заміж, займалася якимись нудними  справами. Було таке відчуття, ніби проживає чуже життя.  
Інколи хотілося все покинути або хоча б щось змінити, але  вона боялася, що ніхто не зрозуміє. 
Згодом сталася біда – дівчина тяжко захворіла. Коли  
смерть дихає в потилицю, то вже нічого не страшно. Тепер  все стало байдуже, нічого не радувало та й взагалі не було  бажання існувати в цьому світі. З таким настроєм про  видужання не було й мови. Лікар натякав, що терміново  потрібно лікувати не лише тіло, але й душу – зайнятися улюбленою справою, більше гуляти на свіжому повітрі. 
Вперше за довгий час дівчина задумалася про те, чого  
насправді хоче. Це було не багатство чи слава. Це була 
творчість. Згадала вона про свою дитячу мрію. Взяла ручку,  блокнот і спробувала написати перше, що прийде в голову.  
На аркуші паперу з’явився невеликий вірш, досить  
забавний. А вже за рік назбиралося їх чимало. Спочатку ту всю писанину читали тільки мама і тато, потім – вся рідня,  друзі, знайомі. Оцінили. Натякнули, що пора видавати  власну книгу. А чом би й ні?! Нехай люди читають. 
Так з'явилася ця книга. До неї увійшла поезія і проза,  
що нікого не залишила байдужим. Кожен тут знайшов щось  своє: веселе або до болю знайоме…