Проза 5

Чарівниця 

На краю світу, за високими горами розкинувся  
прекрасний ліс, там росли тоненькі берізки, височенні сосни  
та ялини, старі клени та могутні дуби. На просторій  
галявині можна було побачити багато кущів зі смачними  
ягодами, а поміж них – безліч різноманітних квітів, що  
заворожували своїми барвами та п’янкими ароматами. На  
краю галявини, на порослому мохом пеньочку, сиділа  
ворона і голосно каркала. Жила в тому лісі чарівниця на  
ім’я Мей: молода, струнка мов берізка, розумна і  
неймовірно красива. В неї було було дуже довге світле 
волосся із зеленкуватим відтінком, а в кучері вплетені білі  квіти, дуже схожі на жасмин. Ті квіти не прості. За  
допомогою них можна відкривати портали і подорожувати  
навіть між світами. Дівчина носила довгу білу сукню і  
здавалося дивним, як, живши в лісі, вона при цьому ніколи  
не бруднилася… Ходила завжди босоніж, немов пливла в  
повітрі не торкаючись землі. Мей прийшла на Землю з 
іншого виміру: похмурого, темного. Тут дівчині  
сподобалось і вона вирішила залишитись назавжди. Здалеку  
Мей здавалась справжнім ангелом, що спустився з небес,  
навіть, випромінювала якесь незрозуміле сяйво. Поряд  бігали зайчики і маленькі лисенята. Вона дуже любила всіх  звірят і часто їх підгодовувала і чухала за вушком. Тваринки  
потім біля неї стрибали і ластились, а ввечері засинали поряд на старезному поваленому дереві, з-під якого росли  
рядочком грибочки. Дівчина кожного дня прогулювалась по  
лісу, прислухалась до звуків природи, збирала чудернацькі  
трави, мабуть, для якогось чарівного зілля. Через крони  
дерев пробивалось яскраве сонячне проміння і радісно  
дарувало своє тепло всьому живому навкруги. Над квітами  
літали барвисті метелики, по соковитій зеленій траві ліниво  
повзали волохаті гусениці, яких з неймовірним апетитом поїдали сіренькі лісові пташки. За мить від гусені не  
лишилося і сліду, а птахи ситно пообідавши, сиділи на  
гілках дерев та весело щебетали. 
В цьому лісі було ще одне диво – підземне джерело з  
холодною кришталево чистою водою, від декількох  
ковточків якої можна вмить збадьоритися, а якщо випити  
більше, то – омолодитися. Посеред лісу знаходилось ще  
одне диво природи – самотнє озеро, що розкинулось на  
десятки кілометрів. Вода там завжди прозора та холодна.  
Купатись в озері неможливо, бо все тіло сковує, а далі якась  
невидима сила тягне на дно. Багато людей і тварин  
втопилися в ньому. 
А високо в горах, у просторій зручній печері жив  
гарненький дракон, зовсім не такий, як описують в  
страшних казках. Ім’я в нього було звичайнісіньке – Гоша.  
Насправді, всі дракони розміром з лебедя, мають величезні  
крила, надто добрі, не вміють дихати полум’ям, дуже  
люблять, коли їх годують смачненькими ягодами,  
розповідають щось цікаве та чухають животик. Лісові  
жителі ніколи не боялись дракона, тому він міг спокійно  
прилітати та гратися з ними, їсти чорницю і слухати  
дивовижні історії, що розказувала Мей, а потім знову летів  
у свою печеру і солодко засинав аж до вечора.  
Вночі дракон був за сторожа, пильно вдивлявся в  
далечінь, щоб жоден чужинець не зміг непомітно  
прослизнути до лісу. Зір він мав пречудовий, мабуть то все  
від ягід чорниці, якими набивав шлунок кожного дня. 
Земля дихала прохолодною, долинами стелився легкий  
туман. Безкрайнє небо було рясно всипане зірочками.  
Згодом із-за обрію виглянув Місяць, огорнувши все навколо  
своїм сяйвом, створюючи ауру таємничості. 
А вдень, з похмурих високих гір, на яких виросло  
всього два нещасних деревця, відкривались мальовничі  
краєвиди: чарівний зелений ліс, за ним величезне поле з різнокольоровими квітами та ароматними травами, а далі – 
бездонна кам’яна прірва. На небі пропливали пухнасті білі  
хмаринки, за які сонечко часто ховалося причепуритися,  
щоб потім світити ще яскравіше. Дмухав теплий вітерець,  
злегка погойдуючи траву, а листя дерев своїм шелестом  
приколисувало дракона. 
Одного ранку прокинувшись, дракон зненацька  
зрозумів, що кохає Мей всім серцем, кожною клітинкою  
свого тіла. Тому його й тягне до неї, мов невидимим  
магнітом. Але ж вона – істота з іншого виміру і навряд чи  
колись всерйоз сприйме Гошу. 
Та все ж, набравшись сміливості дракон розповів про  
свої почуття. Мей на нього глянула з-під лоба, а потім  
голосно розсміялась. Згодом, трішки заспокоївшись додала: 
– Я знаю давно про твої почуття. Ти мені теж  
небайдужий. Просто чекала поки ти перший скажеш. Ми – вища раса і з цього маємо певні переваги. Наприклад, я теж  можу перетворитися на гарненького дракона. А хочеш я  тебе перетворю на людину або на ельфа? 
– Я не впевнений, що мені хотілося б стати людиною.  
Але й тебе кохаю. – знітився дракон. 
– Вибір за тобою! – промовила Мей і кокетливо  
підмогнула. 
Гоша трішки поміркував і врешті погодився, щоб його  
обернули хоча б на ельфа, бо перспектива стати  
звичайнісінькою людиною якось не дуже радувала. 
Дівчина щось прошепотіла і згодом дракон  
перетворився на неймовірно красивого чоловіка з чарівними  
очима, що були дуже схожі на котячі… Мабуть, всі дракони  
хотіли б мати такі блискучі звабливі очі, в яких танцює 
смарагдове полум’я… 
Мей аж сяяла від радості. 

– Все. Готово. Тільки маю тебе попередити, що крила  
все ж я залишила. Вони мені подобаються. Та й тобі  
пригодяться в майбутньому. 
– То хто ж я тепер? 
– Ти – дракон, тільки вдосконалений. І ще одне… 
будеш нервувати – спалиш все навколо. Ти маєш дихати  
полум’ям, так всі дракони роблять. 
– Ну, дякую. Навіщо мені такі здібності? Я ж і тебе  
можу спалити. 
– Не спалиш. Невже ти забув?! Я незвичайна дівчина і  
хочу щоб поряд зі мною був такий же чоловік: сильний, незалежний, особливий. Спробуй! Тобі сподобається! Тим  паче, я просто зробила тебе таким, який ти насправді… 
– Хіба я такий?  
– Так. Ми з тобою з однієї планети. Жаль, що ти нічого  
не пам’ятаєш, а на мозок я повпливати не можу.  
Сподіваюсь, що ти колись згадаєш все. 
Дівчина обійняла дракона і заплакала. Такою Мей він  
ще не бачив. В душі щось аж перевернулось. Гоша міцно  
обійняв кохану і пристрасно поцілував в губи. 
– Невже ти згадав? – радісно викрикнула Мей. 
– Нічого не можу пригадати. Я тільки знаю, що без тебе жити не можу і завжди буду захищати. Все решта не має  значення. 
Цю ніч вони провели разом, а на ранок обоє аж не  
тямили себе від щастя. Здавалося, що навіть сонечко почало  
яскравіше світити.  
Наступної ночі, уві сні Гоша почав уривками згадувати  
минуле. Як вони разом з Мей воювали в іншому вимірі 
проти монстрів, що загарбали їхню планету… І ще як ті  
чудовиська вбили дівчинку… Це була їх спільна дитина… 
В голові виникла ще одна занадто дивна картина:  
страховиська з паралельного світу. Озеро. Всі втікають.