Проза 1

Метелик 
Погода мінлива і не завжди така, як нам хотілося б.  
Буває, що зранку все небо затягує хмарами і йде тихий дощ,  а ввечері вже радісно сяє сонечко. Хоча може так дощити і  декілька днів. Інколи, сонце припікає так, ніби вирішило  спопелити все живе на планеті. Або увесь день дме вітер,  мов скажений, ніби хоче вкрити пилом увесь світ навколо.  Я обожнюю прогулянки на природі, тому, незважаючи на  
непогоду, все ж вирішила пройтись. Та й не можливо  
всидіти на місці, коли надворі майже літо! За селом вітер  нахабно хилитав траву і сердито ганяв вихори пилу на  дорозі… 
У траві, на тендітній стеблинці сидів метелик. Через  
погану погоду він не міг злетіти, тому міцно тримався  
своїми лапками та відчайдушно намагався повзти вгору до  омріяної квіточки, щоб напитися солодкого нектару. Вітер  грізно дмухав і весь час струшував цього маленького,  ніжно-сріблястого літуна на землю. Та він не здавався, знову заповзав на стеблинку. Згодом метелик таки дістався  до своєї заповітної мрії і з насолодою пив солоденький квітковий нектар.  
Спостерігаючи, як маленька комаха бореться із стихією,  я зрозуміла, що хочу бути такою ж незламною, щоб мати  змогу займатися улюбленою справою та підкорювати нові  вершини, не зважаючи ні на що. Та й ми всі, немов  метелики в непогоду: маємо крила, але не можемо злетіти.  Життєві негаразди весь час заважатимуть рухатись вперед.  Так влаштований світ. Дехто, безпорадно чекатиме, коли  стихне вітер і погода налагодиться. Але ж можна просидіти  все життя і не дочекатися! Дехто, мляво повзе до своєї мрії, але зупиняється на півдорозі. Все ж, нам потрібно навчитися наполегливості та вперто йти до своєї мети, 
долаючи перешкоди на своєму шляху і не відступаючи ні на  крок. Тримайтеся міцніше, щоб урагани долі не занесли вас у невідомому напрямку!