Вірші 7

*** 
Я полечу за небокрай. 
Мене ти більше не шукай. 
В повітрі швидко розчинюсь 
Й ніколи вже не повернусь. 
Хоч нам раніше добре бýло, 
Та почуття, як вітром здуло. 
Свободи ти мене лишив, 
В золоту клітку посадив. 
В неволі все отак тримав, 
Що не втечу, надію мав. 
Хотів щоби була твоя. 
Невже забув?! Я нічия! 
Свобода – то чарівна сила, 
Розправила я свої крила 
Та й полетіла в небеса. 
А навкруги така краса. 
Усе цвіте, життям буяє 
Та щастям душу наповняє. 
Я швидко знову ожила 
І мов троянда розцвіла. 
Промінчик сонце посилає 
Серденько мóє зігріває. 
В житті найкраща нагорода – 
Найзвичайнісінька свобода. 

*** 
Літо дарує безліч нам чудес 
І до життя підігріває інтерес, 
То балує нас фруктами смачними, 
То піснями птахів дуже гучними. 
Повсюди трав та квітів аромати, 
А ще той неймовірний запах м’яти, 
Що спокоєм своїм приколисає 
І впевненість в житті нам повертає. 
Троянда квітне з вечора до рання, 
Наше серденько надихає на кохання: 
Таке омріяне, яскраве і грайливе 
Нестримне, незабутнє, особливе! 
Зранку росою умиваються дзвіночки 
І розкривають свої ніжні пелюсточки. 
Про дружбу милу пісеньку співають, 
А по обіду серед трав собі дрімають. 
Хоч квіти такі різні, все ж красиві. 
Вони дарують людям дні щасливі. 
І не важливо гладіолус чи ромашка 
Тюльпан, жоржина, лілія, волошка – 
Всі радість нам по-своєму несуть. 
Шкодá, що вони з часом відцвітуть. 
Залишаться лиш спогади сумнівні, 
Як дихали життям оті квітки чарівні. 

*** 
Який сьогодні день прекрасний, 
На небі світить сонце ясне, 
Хмаринки тихо пропливають, 
Кудись напевно поспішають. 
На річці метушаться люди 
І чути галас звідусюди. 
Прийшла пора відпочивати, 
Морозивом посмакувати. 
Час загорати та купатись 
І ні про що не турбуватись. 
Кохати та життю радіти, 
Від щастя, що в душі, п’яніти. 
Я все у мріях десь літаю, 
Та ні на кого не зважаю. 
Бо не живу, лишень існую, 
У цьому світі час марную. 
В природи є свої секрети.. 
А я, мов з іншої планети, 
По світу можу лиш бродити. 
Серед людей не хочу жити. 

*** 
Є окреме королівство,  
Називається – дитинство. 
Радість лиш у нім панує 
Та цукерок не бракує. 
Там є мильні бульбашки. 
На обличчях – посмішки. 
Можна в королівстві жити 
І нічого не робити. 
Про дитинство я згадаю 
Як на гойдалку сідаю. 
Вмить і про нудьгу забуду, 
Казочки читати буду. 
Потім вíзьму акварель, 
Намалюю корабель, 
Що по небу пропливає 
Й дощем землю поливає. 
Мультики кумедні гляну 
Про котів і про поляну, 
На поляні – таргани, 
Три малих веселуни. 
Люблять їсти, пити, спати 
Та й котиків поганяти. 
Їх на подвиги тягнуло 
Жити щоб не сумно бýло. 

У дитинстві все казкове, 
Різнобарвне й загадкове. 
Хоч на мить туди вертайтесь, 
Мов малеча розважайтесь; 
Знов тоді душа засяє, 
В серці музика заграє. 
І затягне своє соло 
Про чудовий світ навколо. 

*** 
Навпрошки йде черепашка 
До болота. Така няшка! 
Довгий шлях вона здолала, 
Мабуть, трішки заблукала. 
Ніч настала дуже швидко, 
А домівки ще не видко. 
Черепашка вже нервує, 
По траві все чимчикує. 
Хатку носить на спині 
У ній спить на чужині. 
Панцир в неї, мов броня, 
Від нещасть охороня. 
Лапки бігати втомились 
І надворі розвиднілось. 
Позіха вже черепашка. 
Йти далеко дуже важко! 

*** 
Чомусь я не встигаю жити 
І час летить – не зупинити. 
У 30 років жартома 
Скроні покрила сивина. 
Десь промайнуло півжиття 
Й назад немає вороття. 
Уже з’явились перші зморшки, 
Здоров’я меншає потрóшки. 
Я від реальності втомилась, 
Та все ж таки не зупинилась. 
І байдуже, що скажуть люди, 
Шукаю своє щастя всюди… 
Коли ж захочеться спочинку, 
Роблю частіш абсурдні вчинки, 
Життя, щоб стало яскравішим, 
Воно одне у нас, між іншим. 
Здається, що це дивний сон, 
Він взяв думки мої в полон, 
Колись прокинусь, все забуду 
І жити знов спочатку буду. 

*** 
Спів птахів та захід сонця, 
І промінчик у долоньці, 
Немов щастячка шматочок 
Без всіляких заморочок. 
В небі тому чарівному 
Спекою вже стомленому, 
Хмарки полум'ям палають, 
Прохолоди все чекають. 
Сонечко трішки втомилось 
І за обрій закотилось, 
Увесь день воно пекло. 
Дуже гаряче було! 
Мишки з нірок виглядають 
Та мить слушну вижидають, 
Щоб податись у поля… 
Дише втомою земля, 
А липневий тихий вечір 
Робить з нами дивні речі, 
Надихає на пригоди 
На лоні дикої природи. 

*** 
Вечір тихо підкрадався, 
З сонечком усе змагався. 
Узяв пензлики і фарби 
Та мішає різні барви. 
Небо золотом посипав, 
На траву росою випав, 
В танці літнім закружляв, 
Бо гарненький настрій мав 
І гойдався над водою. 
Ніч покликав за собою, 
Що співала колискову 
Про дрімоту нам медову. 
Земля ледве позіхнула – 
Темрява все огорнула. 
Аромат трав запашний 
Сон приніс нам чарівний. 
В небі зорі заблищали. 
Срібні промені купали 
В тій росі, що на траві. 
Вони бýли, мов живі. 
Ранок скоро прилетить, 
Нам піснями задзвенить. 
Знов настане день новий: 
Теплий, радісний, легкий. 

*** 
Якщо трішки ти сумний, 
Вдома не сиди, не ний. 
Піди краще прогуляйся 
Або у Дніпрі скупайся. 
Ти свого життя митець. 
Бери аркуш, олівець 
Та малюй, що забажаєш, 
Щастя влітку ти піймаєш. 
Сонце, легкий вітерець, 
Попід річкою чебрець – 
Настрій швидко підіймуть 
І печаль всю розженуть. 
Посміхнись новому дню 
Та співай пісню свою. 
Звільни душу, хай літає. 
Вона ж знає, що шукає.