Вірші 6

*** 
А надворі все дощить. 
Мені сумно стало трішки. 
Ясне сонце не блищить, 
Піду прогуляюсь пішки. 
І куди ж всі заховались? 
Вода з неба – страшно дуже? 
Невже так дощу злякались?! 
Лише я йду по калюжах… 
Пливуть небом хмарки сиві, 
На квітках дощу сльозинки. 
Ох, які ж вони красиві… 
Діамантові краплинки! 

*** 
Біжу вперед. Куди? Не знаю. 
Життя летить. Я не чекаю. 
Люблю й ціную кожну мить, 
Щоб усього більше зробить. 
Інколи, надто поспішаю 
Й часу на сон не залишаю. 
Боюсь – не встигну, що планую 
І навпростець до мрій прямую. 
Та й байдуже, яка погода, 
Для мене є завжди нагода 
В полях швиденько погуляти, 
З захопленням вірші писати. 

У мріях трішки політаю 
Та все в реальність повертаю. 
Бо тут, як завжди, справ багато 
І день прожити – це, мов свято! 
Бува, що можу зупинитись, 
З іншими щастям поділитись. 
Часом, з біди когось врятую, 
Наснаги трішки подарую. 
Ось, навіть, ворогів я маю, 
Хоча на них і не зважаю. 
Їх заздрість тихо роз’їдає, 
Життю радіти заважає. 
Ну і нехай собі сидять, 
Мов оті змії все шиплять, 
Ніяк судить не перестануть. 
Все одно мене не дістануть. 
Я зранку вип’ю чашку чаю 
І день прекрасний зустрічаю. 
Багато ж хочеться зробити, 
Щоб недарма життя прожити.

*** 
Життя чомусь постійно учить. 
Чому хвороба мене мучить?! 
Той біль жахливий серце крає, 
На шмаття душу розриває. 
А тіло просить допомоги… 
Не допоможуть вже і боги! 
Так важко у цім світі жити, 
Що хочеться аж «вовком вити». 
І смерть ліниво позіхає, 
Коли я здамся – все чекає. 
На краще варто сподіватись, 
До гіршого, все ж готуватись. 
Бо скоро прийдуть ті часи, 
Що люди стануть, мов злі пси. 
Таким життя стане нестерпним, 
Навіть живі позаздрять мертвим. 
Ніщо нас більше не врятує 
І тільки смерть усе жартує, 
Що місця для усіх багато 
Й останній подих – то є свято. 

*** 
Як важкий настане час 
Або сумно стане дуже, 
Музика врятує нас. 
Вмикай голосніше, друже! 
Всі турботи полиши, 
Зарядись в годину пізню. 
Стане легше на душі 
Як ввімкнеш чудову пісню. 
Хай звучить знайомий біт, 
Рани в серці заживляє. 
Яскравішим стає світ, 
Якщо мелодія лунає. 
Дню новому посміхнись, 
Щоби файний настрій мати. 
Більш ніколи не журись 
І гайда пригод шукати! 

*** 
Йде по полю чорна киця 
Їй вночі зовсім не спиться. 
Має трьох вона малят – 
Пухнастих милих кошенят. 
Щоб стали швидше підростати 
М’яском їх треба годувати, 
Тому пішла на полювання. 
Боротися за виживання. 
І колоситься вже пшениця 
Крадеться тихо наша киця, 
Щоби мишей не сполохати 
Та кошенят нагодувати. 
Життя таке несправедливе! 
Ніхто не хоче помирати. 
Щоб інший жити міг щасливо, 
Часом потрібно вибирати. 

*** 
Сховалось сонце за хмаринку 
І скоро вечір вже прийде. 
Нема душі моїй спочинку, 
Безмежно так люблю тебе! 
Різниця в віці не важлива, 
На скронях срібна сивина. 
З тобою поряд – я щаслива, 
Без тебе – всюди чужина. 
Мов кошенятко, пригорнуся. 
Ти приручив мене вже. Як?! 
Хочеш, назавжди залишуся? 
В палких обіймах добре так. 
Я полечу з тобою в небо, 
А там удвох знайдемо рай. 
Лиш ти один – це все, що треба! 
Тільки мене не залишай. 

*** 
Квіти. Радість. Павучок 
І гарненький світлячок. 
Таке щастя я зустріла. 
Навіть сфоткати зуміла. 
Ось до квіток нахилюсь 
Та уважно роздивлюсь. 
Вони дихають життям 
І комашки живуть там. 
Тут жучок, там павучок, 
А на листі – слимачок. 
І мурашки заховались 
Та росою умивались. 
У траві, тут недалечко 
Звила пташечка гніздечко. 
А маленький їжачок, 
Мов клубок із колючок. 
Жабка в листі заховалась, 
Їжачку ледь не попалась. 
Поміж трав мишка гуляє 
Й небезпеки не чекає. 
Їжачок мишку спіймав. 
Ось таку вечерю мав. 
Ну і добре, що наївся! 
А тоді кудись подівся. 
Вечір вдався пречудовий, 
Навіть, трішки загадковий, 
Я люблю природу дуже 
І мені все небайдуже. 

*** 
Хочу я цього чи ні, 
А горітиму в вогні. 
Хоч усе це і не жарти, 
Та боятися не варто. 
В пеклі, там можна погрітись 
І з чортами побіситись. 
Смолу буду продавати 
Й непогано заробляти. 
Швидко Сатану впіймаю, 
Йому роги обламаю, 
Інших щоб не ображав 
Та мене все ж поважав. 
Всім свободу подарую 
Й дискотеку там влаштую. 

*** 
Хоча сонечко й не гріє, 
Все одно душа радіє. 
Дощик тихо накрапає, 
Прогулятись натякає. 
Не час зараз сумувати! 
Біжу чобітки вдягати. 
Ще закутаюсь плащем 
й потанцюю під дощем. 

*** 
А літо пісню нам співає, 
Любов’ю землю огортає. 
Трава росте та зеленіє, 
Усе живе сонцю радіє. 
Дівчата зваблюють красою, 
А хлопці давляться слюною. 
Байдуже мимо не пройдуть 
То ущипнуть, то підморгнуть. 
Довго не будуть зволікати, 
Знайомство щоби зав’язати 
З тими красунями стрункими, 
Мов мед солодкими такими. 
Коли не сам, то веселіше 
І сонце світить яскравіше. 
Сенсу життя знов набуває, 
Якщо любові вистачає. 
Пора настала для кохання. 
Влітку збуваються бажання. 
Жаль, що не вічне оте щастя 
І його втримати не вдасться. 
Живіть, кохайте до безтями, 
Бо ми всього лиш є гостями. 
Покинеш й ти цей світ колись, 
Любити лиш не запізнись! 

*** 
Рано-вранці в холодку 
Радість бачила таку: 
Квіти вкрилися росою 
Й незрівнянною красою 
Навкруги все освітили, 
Ароматами п’янили.. 
Ось вже сонце виглядає 
Теплом квіти огортає. 
В росі промінчики ховались, 
Веселкою переливались. 
Краплинки тихо забриніли 
І новий день гордо зустріли, 
Зникли безслідно, щоби знов 
Подарувать свою любов 
Квітам і травам на світанку, 
В них розчинитись до останку.