5. Парфум

Айзек Коркмаз 

Наймати на роботу Амелію , точно не входило у мої плани. Так, мені потрібен був експерт у цій сфері, і вона ідеальний кандидат, та враховуючи наше спільне минуле, то це звучить, як найбезглуздіше рішення у моєму житті. 

Я чітко зрозумів, що вона не пробачить мені того, що я зробив. Говорити чесно, я прекрасно усвідомлював, що Амелія зненавидить мене ще у той момент, коли сідав у інший потяг на тому клятому вокзалі. Але тоді, це був єдиний вірний варіант, що я бачив, для безпеки дівчини. 

– Амелія прийшла, – повідомив бармен.

До речі бармен був найпершим, кого я взяв на роботу. І знайти його було найлегше, бо я просто переманив його до себе від конкурента. 

– Запропонуй їй поки кави, або ще чогось, – закриваю ноутбук. – А я прийду за кілька хвилин. 

– Гаразд. 

Двері кабінету зачиняються за Ноланом і я відчуваю хвилювання. 

Якщо ми з нею сьогодні не повбиваємо один одного – це вже буде успіх. 

Зачекавши ще дві хвилини, я вийшов з кабінету, прихопивши всі необхідні документи для працевлаштування Амелії. А коли увійшов до зали, то побачив, як вона сидить за барною стійкою, у доволі відкритому наряді і пʼє каву. Вона завжди обожнювала каву, і здається, це досі не змінилося. 

– Ти прийшла, – чомусь говорю ці слова замість адекватного привітання. 

– Сама не очікувала. 

Сказати чесно, мені доводиться відвести погляд, бо її очі досі зводять мене з розуму. Я заходжу за барну стійку і самостійно роблю собі каву, аби відволікатися і потягнути час. Я знаю, що Амелії потрібна робота через її колишнього керівника-придурка. Та все ж таки, я не впевнений на всі сто відсотків, що дівчина прийме мої умови і буде тут працювати. Хоча я б дуже хотів цього. Навіть, якщо в один прекрасний день, вона встромить мені ніж у серце через образу. 

– Ти читала умови роботи, що я відправив тобі на пошту? – нарешті повертаюсь до неї. 

– Так, – проводить рукою по своєму волоссю, – і в мене є питання. 

– Слухаю. 

Дівчина дістає з сумки свій планшет й відкриває документи, що я надіслав їй. Я вже бачу помітки, біля одного пункту. 

– Що означає, – віддає мені планшет, – ось цей пункт? Я ніби не секретаркою маю працювати. 

– Місця для окремого кабінету немає, – переводжу погляд на неї. – Тому тобі доведеться працювати зі мною в одному кабінеті. Це буде проблемою? 

– Ні, та все ж таки я не думала, що ми будемо в одному кабінеті, – робить ковток кави. – Про зарплату ти не збрехав? 

– Ні. Все так, як я й казав. 

Мої люди перевірили, яка була зарплата на минулому місці роботи Амелії, тож тут я точно знав, як зацікавити дівчину. 

Хотів би я ще дізнатися навіщо вона встановила камери довкола будинку… Чи точно це тільки через мене? Але питати в неї напряму не можна. Вона занадто горда, щоб сказати правду. І до того ж, вона ненавидить мене. 

– Більше в тебе немає питань? 

– Немає, – допиває каву і відсуває горнятко. – Коли я можу починати працювати? 

Вона згодна. Мої хвилювання були марними, і це добре. Амелія прекрасний спеціаліст, тож я у великому плюсі від нашої співпраці. 

– Приходь завтра на одинадцяту ранку… Заклад буде працювати з четвертої дня до шостої ранку, але твій робочий день буде з десятої ранку і до сьомої вечора, – дістаю папери. – Якщо все влаштовує, то заповни ці папери і залиш ось тут підпис. 

– Гаразд. 

Всі маніпуляції, з заповнення документів, зайняли від сили десять хвилин. І от, ми вже стоїмо в моєму кабінеті і Амелія скептично оглядає його. 

– Хочу уточнити, – повертається до мене, – Де саме буде моє робоче місце? Бо тут ледь вистачає місця для однієї людини. 

Вона конкретно перебільшує. Тут вміщається пʼять чоловіків не худорлявої статури (я перевіряв), тож місця тут достатньо. 

– А де хочеш? – озираюсь довкола. – Скажи де, і завтра там буде стояти стіл і зручний стілець. 

Дівчина хмикає, потім ще раз проходится поглядом по приміщенню і вказує пальцем на місце біля вікна. 

– Тут має бути добре, – підсумовує свій вибір. 

– Але тут стоїть мій стіл. 

Роблю крок до свого робочого місця. 

– О, справді? Не зрозуміла одразу… Ти ж сказав обирати будь-який куток цього кабінету, я і подумала… 

Не стримую посмішку, бо вона досі така ж нахабна. І чудова вміє розігрувати сцени невинності. 

– Гаразд. Завтра тут буде твій стіл, – проводжу рукою по волоссю. – Ще якісь питання? 

– Ні, жодних. – Посміхається і проходить повз мене до дверей. 

Я відчуваю легкий аромат її парфумів і стримую себе, щоб не обійняти дівчину. Невже за стільки років вона не змінювала цей клятий парфум? Я їй його дарував. 

– Тебе підвезти? – повертаюсь до дівчини. 

– Я на машині, – дістає ключі. – Але дякую за пропозицію. 

– Гаразд… Завтра чекаю тебе на назначений час, – відводжу погляд, – потрібно починати готуватися до відкриття. 

– До речі, – зупиняється, – а на коли плануєш відкриття? 

– На наступному тижні. 

– Тоді в нас буде дууууже багато роботи, – стримано посміхається і виходить з кабінету. 

Мені доводиться сісти на диван, що стоїть позаду мене, бо я досі відчуваю цей клятий аромат парфумів. 

– Це мені? – дівчина забирає в мене білий пакет з написом Dior. 

Я довго обирав цей аромат. Всіх консультантів ледь не довів до сказу. 

Я задоволено спостерігаю за тим, як Амелія відкриває подарунок. Вона посміхається настільки щиро, що я ладний купити їй все, що вона хоче, аби тільки ця посмішка ніколи не згасла. 

– Неймовірно! 

– Подобається? – підходжу ближче до коханої. 

– Жартуєш? Вони ідеальні! 

Амелія ще декілька разів пшикає довколо себе й мене, поки кімната повністю не наповнюється цим ароматом.