2. Букет

– Про що нам говорити? — буквально вириваю свою руку з його і роблю крок назад.

– Вибач, – так само робить крок назад. – Я не хотів робити тобі боляче. 

– Це ти зараз про те, як кинув мене? Чи про що?

Айзек мовчить, бо вочевидь сам не розуміє. Або я не розумію його. 

– Та за все, Амі... Я козел і я це ніколи не приховував, – розвертається і йде назад до ресторану. 

Чудово. Просто неймовірно. 

– Душевно поговорили! – кричу йому вслід. – Прям як ти любиш!  

З ресторану вибігає Олівія. За мить вона вже обіймає мене. 

– Мила, я не знала, що він буде тут, – відпускає мене. – Вибач, що раніше не сказала. 

– Все гаразд, не хвилюйся, – дивлюся на подругу. – Тут немає твоєї провини. Винен лише Айзек.

Повернулася додому близько четвертої години вечора. Я не хотіла поспішати, тож просто каталися по місту на машині. Я завжди так роблю, коли мені треба подумати. Та цього разу я нічого путнього не надумала. Айзек повернувся і виглядає прекрасно... А що робити мені? Як спокійно жити поруч з ним? 

Діставши пачку сигарет, яку я ховаю у кухні і намагаюся себе обманути, що в мене немає залежності, я дістала сигарету і підпалила її. Дим майже одразу наповнив кімнату. 

Мобільний завібрував, тож довелося дістати його з задньої кишені джинс і подивитися, що там. 

Писала Олівія:

«Мила, здається він планує залишитися у місті. Почитай статтю.» 

Далі було посилання, тож я натиснула на нього і почала читати. У статті було інтервʼю з Айзеком Коркмазом, і як тут було написано – сином всім відомого мафії. 

Так, ця частина його життя доволі важка і ми познайомилися саме тоді, коли його батька вбили і він мав зайняти його місце. От тільки Айзек цього не хотів. Йому було гидко від думки про те, що через його батька загинули сотні людей. Він не хотів йти його стопами і став жертвою тих, хто був проти цього. 

Холодний вітер дув крізь усі щелини цього маленького будинку. Та від обіймів Айзека було тепліше. 

– Вибач, – чоловік міцніше притиснув мене до себе. – Через мене ти зараз тут, а не в теплі… 

– Годі тобі, – торкаюсь пальцями його вуст, аби він нічого не говорив. – Я довіряю тобі, саме тому я тут. Ти зможеш закінчити це все і ми поїдемо жити кудись у теплу країну. 

Щоб не думати далі про нас, мені доводиться трохи струснути головою й зробити затяжку сигарети. 

Яка ж я була дурепа. Хоча й зараз не більш розумна, якщо говорити відверто. 

Мій погляд повернувся до статті, у який було написано, що Коркмаз планує відкрити власний бар, а на запитання, якою буде назва, він відповів, що поки не впевнений, але хоче щоб це було «Північне сяйво».

– Північне сяйво… Це була моя назва, – говорю до телефону і блокую екран. 

Навіщо він це робить? Сам втік, як трус, а тепер повертається весь такий крутий і відкриває бар з назвою, що придумал я? Чого йому треба? 

Не знаю. Нічого вже не знаю. 

Знявши підбори я попрямувала до вітальні і буквально без сил впала на мʼякий диван. Очі самі по собі почали закриватися і я заснула. 

Прокинулася я від того, що місячне сяйво бʼє мені прямо в очі. Тіло трохи болить від того, що спала в незручній позі, але то дрібниці. Я звикла, що засинаю на дивані. Узявши телефон, я хотіла піти нагору до кімнати, але помітила дивний рух під вікном. Спершу я подумала, що мене глючить, але ні, за вікном дійсно хтось був і зазирав до мого будинку. 

– Якого чорта… 

Зробивши декілька кроків в бік кухні я стала за шафку, щоб мене не було видно. Постать не зникала, тож розблокувавши телефон я хотіла набрати поліцію, але поглянувши ще раз на вікно, я нікого не побачила. Там було порожньо. 

Зачекавши ще хвилин десять, щоб переконатися що він, або вона, пішли, я попрямувала на гору й навіть не знімаючи одяг залізла під ковдру й через телефон увімкнула сигналізацію будинку. Якщо хтось і захоче сюди залізти, то охорона прибуде за пару хвилин. З такими думками я знову поринула у сон. 

Ранок на щастя почався спокійно. Я обійшла весь будинок і все було в порядку, тож вирішила ще оглянути будинок ззовні та територію. Тільки-но я вийшла, як побачила нікого іншого, як Айзека, що пробігав біля будинку. Досі бігає? Стільки років минуло, а він не кидає цю звичку. Наші погляді зустрілися, та він не зупинився. І дякувати Богу. Немає нам про що говорити. 

Обійшовши по колу всю територію будинку я не помітила нічого дивного, тож хотіла вже зайти, коли біля мого будинку загальмувала машина. З нею вийшов чоловік у формі курʼєра, обійшов машину, дістав букет квітів і попрямував до мене. 

Краєм ока я помітила Айзека, що зупинився біля дверей і спостерігав за цим. 

– Добрий день, – говорить курʼєр. – У мене доставка для Амелії Браун… 

– Добрий день, це я. 

– Тоді ця краса для вас, – віддає мені букет і бланк, де потрібно розписатися. 

– Від кого він? – залишаю підпис про отримання. 

– Цього вже не знаю, але всередині є записка, – вказує на неї. – Всього доброго. 

Хлопець йде, а я перевіряю записку.

«Вітаю зі звільненням! Ти гідна кращої роботи, ніж на того козла. Нолан.» 

Я посміхаюся. Ми звичайно не пара, але він такий уважний. Це приємно. 

Понюхавши квіті я повернулася до будинку і хотіла вже зайти, але побачила Айзека, що досі стояв і дивився на мене. 

– Якісь проблеми?! – дивлюсь на нього. 

– Жодних! – кричить у відповідь і зникає за дверима свого будинку. 

Чорт. Це буде складніше, аніж я думала.