1. Повернення

– Що означає твоє татуювання? – запитання лунає раптово, що я навіть не знаю, що відповісти. 

Моя рука майже автоматично торкається зони під грудьми, ніби намагається прикрити татуювання від очей Нолана. 

– Просто два метелика, – брешу йому прямо в очі. – Набила ще у коледжі… 

Нолан прибирає мою руку і трохи уважніше розгадає тату. Мені не подобається ця його дія, але й сказати нічого не можу. 

– Чому саме два? – дивиться на мене. 

– Просто захотіла… Що за допит? – мій голос стає трохи роздратованим. 

– Звичайні питання, – сідає на ліжко. – Але ти здається не в настрої… 

– Ні, вибач, – встаю з ліжка й піднімаю з підлоги свої речі. – Просто хвилююся перед нарадою. 

Нолан так само починає одягатися. 

– Знову цей придурок буде до тебе прискіпливо ставитися? 

– Якщо так, то я точно звільняюсь, – кидаю погляд на Нолана, що стрибає на одній нозі і намагається одягнути штани. – Цього разу в мене все виконано на сто відсотків і план продажів закритий… Та й на магазин не було жодної скарги за останні три місяці. 

– Тоді ти точно отримаєш це підвищення, – чоловік цілує мене у маківку в йде до вбиральні. – А якщо ні, то звільняйся… Я забезпечу тебе. 

Проводжу язиком по сухих вустах і потім поправляю волосся, дивлячись на відображення у моніторі. 

– Нолане, ти ж памʼятаєш які в нас стосунки? 

– Так, – чоловік дивиться на мене з ванної тримаючи зубну щітку, – У нас лише секс. Ніяких стосунків. 

– Точно, – полегшено зітхаю. 

Останні дні ми стали доволі часто проводити час разом, і Нолан все більше стає схожим на людину, що вважає мене своєю. Але мені не потрібні стосунки. Не те щоб він був поганим чоловіком, чи щось таке, просто я не хочу. Від стосунків одні проблеми. 

На роботі я була як завжди вчасно. В офісі ще було тихо, бо зазвичай я приїжджаю найпершою, хоча й не хочу цього. 

Роблю собі каву і йду до кабінету. За десять хвилин починають приходити інші співробітники, а я починаю готуватися до наради. Якщо мене не підвищать, то я точно звільнюсь. Досвід у мене великий, працювати я люблю – знайти нову роботу не буде великою проблемою. 

О дев’ятій тридцять я вже сиділа в переговорній.

Переді мною лежала папка з моїми звітами, а поруч – ноутбук із презентацією, яку я перевіряла вже втретє. Усе було ідеально.

План продажів виконаний на сто дванадцять відсотків. Показники магазину за останні три місяці зросли. Скарг від клієнтів – жодної. Команда працювала стабільно, а мій відділ за результатами внутрішньої перевірки взагалі визнали одним із найкращих.

Якщо після цього мене не підвищать, я навіть не знаю, що ще повинна зробити.

Двері переговорної відчинилися, і всередину почали заходити співробітники.

– Доброго ранку, – кивнула я кільком людям.

– Амеліє, ти вже готова? – усміхнулася Сара, сідаючи навпроти.

– Здається, так.

– Не хвилюйся. Після таких результатів тобі просто зобов’язані дати посаду.

– Сподіваюся, – я ледь усміхнулася.

За кілька хвилин двері відчинилися знову. До переговорної зайшов Крістофер. У дорогому костюмі, з холодним виразом обличчя та планшетом у руці. Він навіть не глянув у мій бік, лише привітався з усіма й сів на своє місце. Поруч із ним сіла Вікторія. Я мимоволі затримала на ній погляд. Ідеально укладене волосся, бездоганний макіяж, сукня, яка, здавалося, коштувала більше за мою місячну зарплату.

Вона кинула на мене короткий погляд і посміхнулася. Я не відповіла.

– Гаразд, – Кріс перегорнув кілька сторінок у планшеті. – Думаю, можемо починати.

Нарада тривала майже годину. Обговорили продажі, прибутки, проблемні магазини, нові рекламні кампанії.

Коли дійшли до результатів мого відділу, я нарешті випросталася.

– Амеліє, – звернувся до мене Крістофер. – Розкажи про останній місяць.

Я відкрила презентацію.

– За останні тридцять днів ми перевищили план на дванадцять відсотків. Середній чек виріс на вісім відсотків, а кількість повторних покупок – майже на п’ятнадцять. Також ми скоротили кількість повернень…

Я говорила спокійно і впевнено, бо знала кожну цифру напам’ять. 

Коли закінчила, за столом на кілька секунд запанувала тиша.

– Вражаючі результати, – промовив один із керівників.

– Дякую.

Я опустила погляд на свої записи, приховуючи усмішку. Ось воно. Той момент, заради якого я працювала останні кілька місяців.

– Власне, – Крістофер поклав планшет на стіл, – саме тому сьогодні ми хочемо оголосити про кадрові зміни.

Моє серце прискорилося. Я навіть не помітила, як сильніше стиснула ручку в пальцях.

– Компанія прийняла рішення створити нову керівну посаду.

Хтось навпроти схвально кивнув. Я затамувала подих.

– І ми довго обговорювали, кому її довірити.

Крістофер на секунду підняв погляд. Наші очі зустрілися. Я чекала схвалення, але він же просто перевів погляд на Вікторію.

– Від сьогодні посаду регіональної керівниці займає Вікторія.

Я не одразу зрозуміла почуте. Здавалося, мій мозок просто відмовився сприймати ці слова.

Вікторія широко усміхнулася.

– Дякую. Я дуже рада виправдати вашу довіру. – занадто приторно мовила та. 

Хтось почав аплодувати. Я дивилася на неї й не могла навіть моргнути.

Вікторія?

Серйозно?

Дівчина, яка за останні три місяці двічі провалила план продажів? 

Я повільно перевела погляд на Крістофера. Він сидів абсолютно спокійно. Наче нічого незвичайного не сталося.

– А… – голос сам зірвався з губ. – А як щодо посади керівниці мого відділу?

Усі замовкли.

– Амеліє, ми високо оцінюємо твою роботу.

Я ледь не розсміялася. Цю фразу я ненавиділа.

– Але?

– Але керівна посада потребує не лише хороших показників.

– Звичайно, – я відкинулася на спинку стільця. – І яких саме показників мені не вистачило?

Крістофер на мить стиснув щелепу.

– Це рішення вищого керівництва.

– Тобто конкретної причини немає?