Як ти змогла пробачити зраду?

В першу чергу я жива і вразлива дівчина.
Моя історія не про слабість і жертвість,
Я кохаю його щиро, але наші відносини далекі від ідеалу, ніякої самотерапії чи мудрих професійних прийомів, лише ми вдвох і наша біль. 
Ми пробували зрозуміти один одного але знову і знову натрапляли на стіни.
Віддаленість змінилася холодною тишею страх сказати лишнє змушував промовчати страх залишитися з розбитим серцем змушував чекати коли з'явиться інший, замість того щоб діяти.
Чули  історію про людей які не можуть окремо і разом ніяк?
Так ось це девіз наших відносин. 
В якийсь момент грань була перейдена- він мені зрадив.
Я дізналася правду. Він приховував не брехав не виправдовувався. 
Пам'ятаю шум і дзвін в вухах від усвідомлення правди усвідомлення ситуації, світ потемнів ніби різко вимкнули світло з-під ніг пішла земля.
Я ходила по кімнаті то зжималася під одіялом то безсильно опускалася на підлогу, я не спала зовсім, дзвонила в істериці подрузі.
Серце колотилося тіло то горіло то кидало холодним потом. Казалося що істерика ніколи не закінчиться і світанок ніколи не настане. 
Я знала що він зрадив. 
Але світанок все-таки настав, я лежала на помятій простині, дивно але з тверезими думками і в цій тихій кімнаті сплинула одна істина
"Я не хочу розходитись"
Біль нікуди не зник але крізь нього поступило головне- я все ще кохаю і не готова його ще втратити.
Тому я тихо і твердо йому сказала "Я не хочу розходитися, ти мені потрібен" мій голос тремтів серце голосно стукало але всередині було відчуття правильності це були самі чесні слова які я могла промовити, я знала що цим вчинком я роблю вибір.
Вибір не знищить нас і відпустить те що трапилось не зберігаючи обіди в серці і бажання помсти, в той момент для мене став значимий не його вчинок а моє рішення. 
Я залишилася знаючи правду і цей вибір виявився сильніший за біль.
Я не закривала очі і не виправдовувала те що сталося Я прийняла реальність усвідомлено вирішила йти далі разом із ним, не через страх самотності,а через розуміння кохання і від цього поступово ставало спокійно.