Розділ 23.Південні пригоди.

            Два наступних місяці були щільно забиті тренуваннями і пролетіли так швидко  і буденно, що й згадати не має чого. Та ось вже настав час збирати валізу, тим більше, що автори додатку до путівки, вказали майже весь її вміст. Згідно з рекомендаціями цих досвідчених мандрівників, із собою потрібно було взяти піонерський галстук (обов’язково!), можна і два, для подарунків іноземним піонерам, а вже потім труси, майки та шкарпетки. Якщо вже такі справи, візьму відразу п'ять  галстуків, адже багато місця вони не займуть. Може дійсно знадобляться, коли свої автографи на них буду писати, чи може зараз таке ще не в моді? Далі за списком були туалетні приналежності, і плавки. От, тут мені не пощастило, адже колись читав, що ще два роки тому піонери та піонерки засмагали та купалися абсолютно голі! Уявляєте? Адже деяким із них було вже по чотирнадцять - п'ятнадцять років, не Артек, а якийсь пляж нудистів! Так, а що тут далі? А далі йшов теплий светр чи курточка, носові хустки, конверти та папір для листів.

            - І що, це все? А як же – попередження, не брати більше одного літра міцних спиртних напоїв та двох пляшок вина на людину? Ну та гаразд, з цим розберуся пізніше.

            До мого від'їзду залишалося ще біля двох тижнів, і за цей час необхідно було пройти медогляд, який би підтвердив можливість мого перебування в дитячому колективі. Ось це, якраз і не було проблемою, мені навіть ходити, нікуди не довелося. Просто зайду до свого спортивного лікаря, який регулярно виписував мені допуски у басейн.

            Я підсунув стілець та сів за складання свого власного списку із дійсно корисних речей, зрозуміло, що з урахуванням рекомендацій Артеку. Найбільше роздумів викликало питання брати чи не брати із собою гітару? Зваживши всі pro і contra, вирішив все ж таки не брати, а раптом, відразу запишуть в якусь самодіяльність і змусять виступати на масовках у всіх п'яти таборах? А також, було в мене відчуття, що там цього добра і свого вистачає.

За час, що залишився до від'їзду, я попрощався з Олексієм, своїми кубинцями, які вже закінчували навчання і збиралися додому, та з своїми шкільними друзями. Двічі відвідав театр, щоб дати цінні вказівки Ісааковичу, який саме готував перші сценки з циклу "Маша і Ведмідь". Дописав один абзац у свій спец – зошит, присвячений боротьбі з дитячими хворобами ОС Windows, а саме забезпечення програм засобами комунікації та синхронізації, планування завдань з використанням процесора, управління пам'яттю та ін. Таким чином, з урахуванням безперервних тренувань у Сан Санича, вільного часу залишалося не так вже й багато. Добре хоч Такеда був у відпустці та знову поїхав у свій Казахстан.

            Не приховую, у моїй голові вже спливали солодкі видіння днів майбутніх, щодо приємного відпочинку на березі моря. Крім того, хотілося на власні очі переконатися, наскільки відповідають дійсності всі ці славослів'я Артеку, та наскільки значні будуть відмінності від тих піонерських таборів, у яких я мотав свої щорічні терміни.

            - Так, саме терміни, адже не дарма жартують, що ті, хто пройшов школу піонерських таборів, на зоні – в авторитеті.

            Тут ще згадав, що і мій день народження іноді припадав якраз на період мого перебування в таборі і тоді імениннику, підносили величезний круглий яблучний пиріг, який він, завжди ділив з усім своїм загоном. Добре, що хоч не з усім табором. А ще, за відсутності відвертих порушень могли доручити підйом прапора на загально-табірній лінійці - так би мовити, моральний подарунок. Хоча, таке було не завжди і свій законний пиріг загін частіше отримував за якісь заслуги, на кшталт перемоги у табірному огляді пісні та строю. А ось як, це моє свято, відзначатиме Артек? Думаю, що мені, старому досвідченому піонеру, буде з чим порівнювати.

            На вокзал я приїхав з батьком, і не на міністерській Волзі, а на звичайному десятому тролейбусі. Незважаючи на те, що прибули ми майже за годину до відправлення сімферопольського поїзда, на пероні вже юрмилися купки таких же щасливчиків, як і я. Приїхати раніше нас попросили, якраз для того, щоб встигнути познайомити з нашими тимчасовими піонервожатими. Ці двоє дівчат, виглядали дуже задоволеними. Ще б пак, замість того, щоб сидіти у своєму задушливому кабінеті, перекладаючи папери, безкоштовно змотаються до Криму, а може ще й у морі встигнуть скупатись.

            Їм обом було приблизно років по двадцять - двадцять п'ять. Одна була в білому сарафані в горошок, а друга виглядала ще більш святково, одягнена в рожеву сукню з бавовни і бантом на грудях. Зрозуміло, що дітей без супроводжуючих ніхто не відправив би, але навіщо їх аж двоє? Щоб не ловити нас у Сімферополі по всьому вокзалу? Так на сім піонерів достатньо буде й однієї. Але виявилося, що я помилявся, хвилин через п'ять, наприкінці перону, з'явився цілий загін, який очолював червонопикий дядько у солом'яному брилі. Підійшовши до нас, загін зупинився, і їхній старший підійшов до наших дівчат. Як з'ясувалося, це був зведений колектив таких же передовиків з Житомирської, Кіровоградської, Київської та Черкаської областей. Переговоривши з нашими панночками, дядько, промокнувши хусткою спітнілу лисину, відійшов у тінь і закурив.

            Здається, для наших супроводжуючих, це була не перша така поїздка, бо, впевнено зібравши дітей та відігнавши батьків, вони провели перший інструктаж.

            - Увага, діти! - голосно промовила та, що в сарафані і, привертаючи загальну увагу, ляснула в долоні.

            - Зараз подадуть потяг і всі ви, не поспішаючи, заходите до сьомого вагону. Збираємось біля третього відсіку, де я розподілю вас по місцях. Все зрозуміло?