Розділ 20. З прицілом на майбутнє.

            Сьогодні, перед уроком біології, Надія Петрівна повідомила про те, що в школі, в останній день перед зимовими канікулами, відбудеться традиційний новорічний бал. Але цього разу братимуть участь у ньому не лише учні дев'ятих та десятих класів, а і ми, як випускний. Дійсно, для деяких з нас він може стати першим і останнім. Але ж даремно вона оголосила про це до, а не після уроку, тому що по класу одразу ж поповзли притишені перемовини, а до її розповіді, про організм людини як біологічної системи, мало хто дослухався. Заклики до тиші і суворі попередження допомагали мало, але все ж таки, хвилин через десять мої однокласники трохи вгамувалися. Весь цей час я сидів, відкинувшись на спинку парти, і задумливо розглядав радісні посмішки колег, які обговорювали цю приємну новину. Мене, який побував не на одному десятку святкових та ювілейних корпоративів та інших фестивалів, ця подія зовсім не хвилювала, бо я вирішив її просто проігнорувати.

            - Ну от що мені там робити? А от всі інші, звичайно, нехай трохи розважаться, адже з цим зараз не дуже.

            У зв’язку з цим, наступний тиждень пройшов на піднесенні та в очікуванні, навіть не скажу, що всім здавалося важливішим – четвертні контрольні, чи підготовка до майбутнього балу. Не дивно, що найбільшу активність проявляли представниці нашої слабкої половини, і зрозуміло, що головними проблемами, які  їх хвилювали були -  що вдягнути і якою зачіскою здивувати. Хлопці ж, до майбутньої події ставилися трохи спокійніше, за принципом - головне вплутатися в бій, а там видно буде.

            - Ще як видно буде – усміхнувся  я, - адже більшість наших дам, не кажучи вже про старшокласниць, були помітно вищі за своїх кавалерів. Це я ще підбори не беру до уваги, а вони точно будуть не низенькими.

            А може, хлопцям просто хочеться покурити в туалеті "по дорослому" чи геройськи хряпнути портвейну, який вдасться пронести в грілці, повз пильних чергових?

            Таким чином тільки я, серед цього бурхливого моря вируючих пристрастей, виглядав спокійним як буддійський чернець. Мабуть, причиною цього було те, що шкільний бал був призначений на суботу, і якщо мені в цей день нічого не хотілося робити, то це означає, що я вже почав засвоювати істини іудаїзму. Мій інертний стан був, звичайно, помітний, але всі були занадто заклопотані своїми проблемами, та й звикли вже до деякої моєї відстороненості та іншого сприйняття реальності.

Однак, згодом і мене щось почало турбувати, схоже що це прокидалася інтуїція. От є у моєї інтуїції одна особливість, вона дозволяє переживати завтрашні неприємності вже сьогодні. І як завжди, вона не помилилася і на цей раз, за тиждень до Нового року ситуація кардинально змінилася, причому винуватцем став наш шкільний актив. Ось не сиділося їм на попі рівно. Хоча нашим організаторам вже вдалося ангажувати музичний колектив з сусіднього технікуму радіоелектроніки та знайти декілька магнітофонних касет із записами "італійців", цього їм здалося замало. Оргкомітет порахував, що дві-три години безперервних танців будуть вже перебором і учні запросто можуть "розійтись за інтересами", а які це будуть інтереси, бозна, тому вони і вирішили трохи прикрасити свято оглядинами шкільної самодіяльності.

            З цим геніальним задумом, кожному класу - учаснику було запропоновано підготувати по два розважальні номери, що привело всіх у стан глибокої задумливості. Загалом, вважалося, що всі ці виступи будуть музичними. Але ж уроки музики та співу закінчилися в нас ще торік і, звичайно, весь класний хор давно розпався, та й не було у нас своїх солістів. Ось тут і з'явився попит на найменшого, котрий вважався все ж таки, композитором, і навіть всесоюзного масштабу. Спочатку, дізнавшись, що я збираюся проігнорувати такий важливий захід, направлені до мене переговорники впали в ступор. Потім настав період умовлянь з наголосом на класний патріотизм, мене просили увійти в становище, і виступити на концерті, ну і, нарешті, підключили важку артилерію в особі Надії Петрівни. Одним словом, моїм надіям зустріти Новий Рік у спокійній та затишній атмосфері дивана, не судилось справдитись, а моє гасло – нехай робота нас не боїться – ми її не чіпатимемо, цього разу не спрацює.

            Звичайно, можна було б піти найпростішим шляхом і зіграти їм якийсь "Готель Каліфорнія", або виконати, пісню зі свого "пароплавного" репертуару, але моя життєва позиція була така – добре, що ти сам все вмієш робити, але не дай боже все робити самому. Тому, треба б напружити і однокласників, бо бачили ми таких, які на чужому горбу... Після недовгих роздумів, я прийшов простого висновку, що музики на нашому вечорі і так буде достатньо і тут журі не здивуєш, тому запропонував розіграти щось на кшталт розважального шоу.

            - Але, що ж цікаве можна вигадати для нашої, поки що невибагливої публіки, та ще й таке, щоб можна було б залучити до цього дійства хоча б п'ять – шість однокласників?         

Якось, несподівано для самого себе, ця ідея настільки захопила, що ні про що інше, я на наступних уроках, вже і не думав. Як завжди, на допомогу прийшов черговий інсайд з минулого. В результаті, вже до кінця дня я зміг якщо не вирішити проблему, то принаймні сформулювати приблизний план. От не дарма я, ще з третього класу, списав майже пів зошита, своїми "неважливими" спогадами. Справа в тому, що крім усього іншого, я був активним учасником "фейсбучної" спільноти - "Єврейський анекдот", а такій кількості афоризмів, жартів і приколів як там, могли б позаздрити Вовочка, Василь Іванович і чукча з Вірменським радіо разом узяті.

            От, що ми зараз маємо у театрі, на естраді та телевізійному просторі? Так, по суті, нічого, окрім виступів Аркадія Райкіна та Тарапуньки зі своїм товаришем - Штепселем. А знаючи про те, що за кілька років на екранах телевізорів з'явиться улюблене вечірнє шоу радянських людей, "Кабачок тринадцять стільців", у нашому успіху я не сумнівався. Та про що мова, коли вулиці всіх міст країни порожніли перед Кабачком, адже ця картинка незвичного, закордонного життя, виглядала дійсно цікаво. Так чому б мені не прискорити розвиток подій, взявши за основу жанр ситуативної та стенд ап - комедії? Щоб було зрозуміліше, то прикладом могли б служити серіали "Універ" або шоу "Камеді клаб", але з дещо іншою подачею матеріалу.