Розділ 13. І де знайти ще таку пісню?

            Остаточно прокинувся від сонячного промінчика, що світив у око, хоча вже й до цього, крізь напівдрімоту до мене долинала якась метушня в передпокої. Схоже, що батьки пішли на роботу. А я, який тільки вчора надвечір повернувся додому,  відмотавши законний тиждень в селі, вирішив дати змученому здоровою їжею організму невеликий відпочинок і подумати про свої найближчі плани. На жаль, це не вдалося, бо у коридорі задзвонив телефон, і це явно по мою душу. Позіхаючи, підійшов до апарата і підняв слухавку. Дзвонили  дійсно по мене, і це був Кошман.

            - Мишко, ти що, захворів? Восьма ранку, а ти вже на ногах?

            Виявилося, що він із батьками, вже з тиждень як повернувся з Євпаторії та нудиться у Києві в очікуванні нового навчального року. Мені він надзвонює вже третій день поспіль, аби покликати на свій день народження, святкування якого має відбутися вже сьогодні ввечері.

            Чесно кажучи, йти нікуди не хотілося, але й відмовити своєму найближчому другу, язик не повертався. Відразу ж постало питання подарунка, ну не дарувати йому п'ять карбованців у дизайнерському конверті. Таке зараз ще не прийнято, а дітям, так і взагалі табу. Книжку - так свою я ще не написав, а іншої, дійсно цікавої, у мене під рукою немає. А подарую йому пісню, вона в мене є !

            Цей раз, перебування в селі виявилося досить плідним у творчому плані, не дарма ж письменники з усякими поетами, у пошуках своєї музи виїжджали то у Передєлкіно то на Капрі. От і я, нарешті згадав і записав цілих дві пісеньки. Особливою популярністю у працівників села користувалися "тридцять три корови". Весела, задерикувата пісенька з "Мері Поппінс". Незважаючи на те, що на час виходу цього мюзиклу мені було вже років тридцять, я її дуже вподобав і частенько наспівував, займаючись рутинною і нудною роботою. А ось зараз вона влучила в саме яблучко.

            Мій приїзд в село "дуже вдало" співпав з нашою чергою випасати громадську череду. Так що, вже о шостій ранку ми з дідом були на ногах і бадьоро йшли селом, збираючи "чергу". Він вимахував довгим батогом, а я бігав за коровами, що відстали, і гучними криками підганяв їх, допомагаючи собі хворостиною. Як завжди, щоб не нудьгувати, я взяв із собою гітару, награючи потихеньку все, що впадало в голову. І ось, під час цього нашого чергування, перед обідом, останні кульки спогадів в моїй голові закотилися в свої лунки і "тридцять три корови" зайняли чільну позицію в шорт - листі мого репертуару.

- Чудово, тепер мені буде чим порадувати дядька Марка!

А поки ми гнали корів на обід, я, метляючи пил ногами, із задоволенням виводив основу майбутнього мюзиклу, допомагаючи собі на гітарі.

"В центре города большого,
Где травинка не растет,
Жил поэт, волшебник слова,
Вдохновенный рифмоплет.

            Рифмовал он что попало,
            Просто выбился из сил
            И в деревню на поправку,
            Где коровы щиплют травку,
            Отдыхать отправлен был.

            Тpидцать тpи коpовы,
            Тpидцать тpи коpовы,
            Тpидцать тpи коpовы,
            Свежая стpока.
            Тpидцать тpи коpовы,
            Стих pодился новый,
            Как стакан паpного молока.

В пять утра вставал он ровно,
Это было нелегко,
Он читал стихи коровам,
Те давали молоко.

            Тpидцать тpи коpовы,
            Тpидцать тpи коpовы,
            Тpидцать тpи коpовы,
            Свежая стpока.
            Тpидцать тpи коpовы,
            Стих pодился новый,
            Как стакан паpного молока.

День за днём промчалось лето,
Очень вырос наш поэт,
Ведь молочная диета
Благотворна для поэтов,
Если им двенадцать лет …."

            Чи треба пояснювати, що пісенька була дуже в тему і ніби про мене написана. Вона одразу стала дуже популярною у нашому колгоспі і кілька разів перед сільрадою я виконував її на біс. Впевнений, що й Ісаакович буде в захваті, адже дійсно,  давненько я його нічим не балував, а за телефон, не завадило б і віддячити. Ось тільки потрібно спочатку до Ірини Василівни підскочити, відшліфувати виконання та правильно перекласти все на ноти. Ну а що, вона ж обіцяла допомагати!

            Але повернемося до Кошмана, що з ним робити? Ну, не співати ж йому про корів? Після довгих роздумів я вирішив, що з тих двох новинок, які з'явилися у мене, більш підходить пісенька крихітки - Єнота.

"От улыбки хмурый день светлей,

От улыбки в небе радуга проснется...

Поделись улыбкою своей,

И она к тебе не раз еще вернется.

            И тогда наверняка, вдруг запляшут облака,

            И кузнечик запиликает на скрипке...

            С голубого ручейка начинается река,

            Ну, а дружба начинается с улыбки.

            С голубого ручейка начинается река,

            Ну, а дружба начинается с улыбки……"

            Тут і питань ніяких немає, адже пісня про нашу дружбу. Вирішено, саме так і зроблю, а ще додам жалісний куплет крокодила Гени - "к сожаленью, день рожденья, только раз в году".

            О п'ятій годині, як і було сказано в аудіо-запрошенні Мишка, я підійшов до його будинку. Гостей зібралося щасливе число – тринадцять. Дві пари дорослих з дітьми та четверо з нашого класу, і серед них уже цілих три дівчинки! А це вже показник, ми ж тепер сьомий клас, а не малеча якась. Після годинних переказів, хто, де і як провів відпочинок, гості розсілися за столом, і рука звично потяглася за пляшкою коньяку. Точніше, рука тільки смикнулася, але, на жаль .... Хоча, які наші роки, ще свою норму доберу, адже я її точно пам'ятаю, хоча стільки і не вип'ю. До речі про цю норму, не завадило б і її записати у свій зошит, там де "різне ", щоб не забути. Компанія дорослих, активно наливаючи та закушуючи, говорила про щось своє і до мене долинуло лише декілька слів про Новочеркаський розстріл. Виходить, що це вже відбулося, але ж як вони дізналися, адже про це скрізь мовчать, не інакше як російська служба Бі бі Сі постаралася.