Розділ 11. Корисні знайомства.

            Так вже сталося, що на загальношкільну лінійку присвячену відкриттю навчального року я трохи запізнився, і моє перше знайомство з майбутніми товаришами відбулося вже в класі. Я підбіг, коли всі вже сідали за парти. Наша класна – Надія Петрівна, трохи притримала мене при вході, а потім разом зі мною увійшла. Усі встали.

            Мої майбутні колеги виглядали зовсім інакше, ніж ті, яких я залишив у третьому класі. По - перше, вони були на цілих два роки старші, а по - друге, з початку нинішнього навчального року, шкільна форма була змінена у бік відходу від воєнізованого стилю. Хлопці вже не виблискували мідними бляхами ременів та кокардами кашкетів з лаковими козирками, а отримали звичайний напіввовняний сірий піджак з трьома чорними пластмасовими гудзиками і такі ж штани в тон. Кашкети були замінені м'якими сірими або темно-синіми беретами, як у Мурзилки з дитячого журналу, але оскільки виглядали вони досить кумедно, особливо хвостик на маківці, їх практично ніхто не носив. У молодших класах, матусі ще підшивати білий підкомірець поверх піджачного, у нас же, старшаків, його цілком замінював піонерський галстук. Важливе зауваження, завдяки такому щільному матеріалу, форма легко ковзала по поручнях та сходах, чим часто користувалися шибайголови. На жаль, для представниць прекрасних половин шкіл, форма залишилася незмінною.

            - Здрастуйте діти, - вимовила Надія Петрівна, - хочу познайомити вас з нашим новим товаришем, Сашком Сиверинським. Хто ще не знає, скажу, що він перейшов до нас прямо із четвертого "Б" класу. Він молодший за вас майже на два роки, тому хочу попросити не ображати його і допомагати у всьому, хоча, мені здається, що допомагати все ж таки буде він, а не ви. І ще, щоб ви знали, Сашко у нас непоганий спортсмен та гарно грає на гітарі. Май це на увазі, Танюша, - і вона подивилася на досить високу дівчинку, що сиділа за другою партою. Як виявилося, це була староста класу та голова піонерської дружини. Саме до її обов'язків входила організація оглядин шкільної самодіяльності та спортивних змагань.

            Мене заселили на порожнє місце за третьою партою у крайньому ряду біля стіни. Моїм сусідом виявився чорнявий, трохи вайлуватий хлопчина з розсипом веселих конопель на носі - Мишко Кошман. Кинувши на нього єдиний погляд, я одразу здогадався, що саме було записано в його п'ятій графі. А ще через тиждень, уже перезнайомившись із усіма своїми новими товаришами, я із здивуванням відмітив, що наш клас був абсолютно унікальним за своїм національним складом. Чи не третина учнів була представниками найдавнішої нації, тому в мене склалося враження, що саме у нас, зібрали всіх євреїв з усіх шостих класів. Це виглядало так, ніби серед вчителів існувало якесь єврейське лобі, та й самі батьки з пристойних сімей, правдами та не правдами прагнули віддати своїх чад саме до нашого колективу. Забігаючи наперед скажу, що, можливо, тому наш клас і був найменш бойовитим та найуспішнішим із усіх шостих.

            Потягнулися звичайні шкільні дні, із чого хотілося б відзначити лише одну, дуже важливу для мене деталь. Нарешті нам дозволили писати авторучками! І як завжди, відразу почалось розділення класу на мажорів, батьки яких зуміли придбати дефіцитні поршневі ручки, та всіх інших, що користувалися звичайними, з піпеткою. А у нашої Белли Стемман, була навіть якась імпортна, з гвинтовим поршнем. Серед моїх однокласників навіть пошепки передавалися чутки, що у неї було золоте перо!

            У новому класі, я вже не мав такої повної свободи, як раніше, тому доводилося створювати ефект своєї присутності на уроці. Всі ідеї, що приходили в голову та інші "плани на життя", зараз доводилося тримати в пам'яті,  принаймні, до перерви. Спочатку, мій задумливий вигляд, доволі часто провокував вчителів підняти мене з місця і поставити стандартне питання - "Сиверинський, а ну повтори, про що я тільки-но розповідала" чи ставили інше провокаційне питання, по матеріалу, що вивчався. Але після низки невдалих спроб спіймати, мене залишили в спокої. Я ж, щоб випадково не потрапити в цю халепу, почав заздалегідь знайомитись з темою майбутнього уроку.

            Хочу сказати, що ставлення нових товаришів до мене було абсолютно нормальним, навіть дуже доброзичливим, хоча дівчата, на початку, трохи дошкуляли своєю увагою та опікою. Напевно, у них з дитинства закладено якийсь материнський інстинкт, і вони намагалися оточити мене турботою, всіляко стараючись взяти наді мною шефство. На щастя, до кінця чверті, ця хвороба повністю пройшла. Мабуть, якимось шостим почуттям вони самі відчули себе дітьми в порівнянні зі мною. У моєму щоденнику, як і раніше, стояли самі п'ятірки і тепер мама дуже полюбляла відвідувати всі батьківські збори.

            Особливо корисним я ставав перед уроками англійської. Зазвичай, вийшовши перед класом, я швиденько зачитував і перекладав заданий на сьогодні текст, намагаючись усіляко підкреслити і на прикладах пояснити однокласникам, всю важливість вивчення мови для їхнього майбутнього. Все це, принесло швидкий і досить відчутний ефект і Клара Наумівна була задоволена помітним зростанням успішності з її предмету. Не скаржилися й батьки, а вже після того, як їх діти принесли додому кілька одеських жартів, з інтернет - спільноти "Єврейський анекдот", я взагалі набув популярності у цієї категорії батьків. Навіть почав підозрювати, що деякі з них почали шукати в мені, невидиме неозброєним поглядом відповідне коріння.

            З нашою класною, Надією Петрівною, мені відверто пощастило, це дійсно людина, яка любить дітей не за посадою. Вона вела у нас біологію, і в школі у неї був окремий кабінет, щоправда, поки що там вивчали зоологію з анатомією, учні старших класів. Якось, перед своїм уроком, вона завела нас туди, де одразу провела в дальній кут за загородку. Там жила черепаха, пара мишей та їжачок. Показавши в їхній бік, вона з гордістю сказала: