Розділ 10. Не всі плани здійснюються.

            Після канікул дні побігли за днями, тижні за тижнями – школа, тренування, кефір вранці та знову тренування. Все у звичному, скаженому ритмі. Наша квартира потихеньку наповнювалася меблями, а моя скриня з мідяками майже не хотіла худнути. Ось вже двоє вантажників притягли величезну шафу з горіхового дерева. Пам'ятаю, колись, вона мені, вже студенту, здавалася дуже великою, а зараз, малому третьокласнику - так просто величезною, здається, що я і жити в ній зміг би. Але головне те, що в мене нарешті з'явився власний письмовий стіл, зразу ж вкритий товстелезним склом - шісткою. Цей стіл, без жодного натяку на ДСП, покритий світлим вільховим шпоном, пережив мій інститут, п'ятьох генсеків і кудись зник при черговому переїзді. А ось зараз, він новенький, що пахне столярним клеєм та меблевим лаком, став моєю першою повною власністю, куди вхід стороннім був суворо заборонений.

            - Все, час до школи, - я, закінчив записувати фрагменти чергових спогадів, швиденько поклав зошит у середній ящик і, перестрибуючи через дві сходинки, побіг до школи. Вискочивши з парадного, я одразу зіщулився і підняв комір пальта, бо на вулиці падав гидкий мокрий сніг, а під ногами хлюпало і чавкало так, що й не кожну калюжу вдавалося перестрибнути. Згадалося, що недавно дуже популярним аксесуаром були калоші, які рядком стояли біля входу в класи. От би мені їх зараз!

            - Коли це все скінчиться, - пробурмотів я, - так весь асфальт змиє.

            І тут, від слова "змиє" мене, немов струмом вдарило. Як це я міг, через свої мідні проблеми, забути про головне? Не хотілося сказати про себе жодного цензурного слова. Мабуть, давненько я не заглядав у свої записи, і мало не пропустив одне із найважливіших завдань свого плану - запобігти Куренівській катастрофі. За моєю пам'яттю, вона повинна буде статися приблизно в середині березня, а зараз йде вже третя чверть і в мене залишалося не так багато часу, лише трохи більше місяця.

Певен, якщо ти хочеш щось змінити, то перестань хотіти, а починай міняти. Тому, не дивно, що всі сьогоднішні уроки я присвятив вирішенню дуже непростого питання - як переконливо вкласти в потрібні, а головне впливові вуха ту інформацію, що є у мене, і при цьому не засвітитися самому.

- Дійсно, не писати ж у "Піонерську правду"! Стоп, а ось це слушна думка, чому б дійсно не написати в газету, але, звичайно, не в "Піонерську правду", а в досить солідне видання, бажано до органу чогось - то там, типу ЦК Компартії України, обкому, міськкому або на край, виконкому. Так, саме так і вчиню, ось тільки обов'язково треба написати відразу кілька листів і на різні адреси, тоді, дивишся, і не сховають у шухляду.

            - І яка ж віртуальна особистість має все це викласти, ну не учень же третього класу школи номер вісімдесят? Відіслати від якоїсь групи стурбованих товаришів? Так немає такої групи та й приховати думку цілого колективу було б складно.

            Добре, хай це виглядає як крик душі фахівця, члена партії, якому не в силах дивитися на неподобства, що відбуваються на будівництві. Написати різними стилями, в різні органи і від кількох спеціалістів не вийде, та й немає сенсу так шифруватися. Думаю, там все ж таки, не дурні сидять, зможуть звести всі кінці з кінцями і розібратися. Тому "будь простіше і люди до тебе потягнуться".

            Мій остаточний вибір припав на "Правду України" та "Вечірній Київ", а писати буду від імені свідомого, але трохи боягузливого комуніста і обов'язково з партійним стажем часів Київської Русі. Вважаю, що мені, який прослухав безліч лекцій з марксистсько-ленінської філософії, наукового комунізму та історії КПРС, підібрати вірний стиль листа буде не складно. Що ж до мого почерку, то якщо я пишу досить швидко, він нічим не схожий на той, дитячий, з моїх шкільних зошитів, отже і спалитись я зовсім не боюся. От все і вирішено, беру батьківську авторучку та починаю. Якщо коротко, то все виглядало приблизно так:

            - Шановна редакція, пишу Вам, тому що, як комуніст і громадянин більше не можу дивитися на ті неподобства, що відбуваються на нашому будівництві. Незважаючи на рішення ХХI з'їзду КПРС, бла, бла , бла…. деякі наші товариші…. і далі знову бла.. бла.. бла.. до самої конкретики, а саме:

- порушуються основні положення щодо гідромеханізації робіт на глиняних кар'єрах Петрівських цегельних заводів №1 та №2;

- виконавчим комітетом Київської міської Ради депутатів трудящих прийнято некомпетентні рішення щодо зміни основного проекту, а саме, повністю зрівняти із землею весь Бабин Яр, починаючи з його верхів'їв;

- на високих відмітках водосховища накопичуються водонасичені грязі, які за найменшої помилки або різкої зміни погодних умов можуть хлинути на навколишні райони;

- пропуск зливових і талих вод через Бабин Яр передбачений погано,без врахування того, що Бабин Яр має глиняне ложе. Тому вода через нього просочується погано, а намивання проводиться інтенсивно, без перерв на природну фільтрацію води;

- у верхній частині відрогів Бабиного Яру вже накопичено величезний об'єм води - 25-30 тисяч кубічних метрів, яка під впливом вітру та дощів може легко зруйнувати верхню частину намивної дамби, виготовлену з піску.

І так далі, до самої суті.

            - "враховуючи величезний обсяг води та висоту дамби, можна припустити, що існує велика небезпека катастрофи". У зв'язку з цим прошу звернути увагу на обурливо недбале і навіть злочинне ставлення керівників кар'єрного господарства та Виконкому Київської міськради до питань будівництва дамби. Як фахівець і комуніст, вважаю за необхідне негайно припинити намив в зимово-весняний період, коли замерзлий ґрунт перешкоджає природній фільтрації суспензій. Необхідне, також, термінове зміцнення верхньої частини дамби. Потрібно, у найкоротші терміни, провести компетентну геолого-будівельну експертизу об'єкта. Не підписуюсь, тому що не хочу накликати на себе негативну реакцію керівництва, але прошу з усією увагою поставитись до всього вищевикладеного.