Розділ 9. Чого варті копійки.

            А на ранок він прокинувся багатим та щасливим.

            Мабуть не потрібно і нагадувати, що цього Нового року я очікував чи не більше за всіх інших громадян СРСР, але на відміну від них, чекав не бою курантів, дзенькоту  келихів шампанського під привітання Микити Сергійовича, а оголошення диктором Указу про деномінацію рубля. Чи я такий меркантильний, чи просто тому, що це перша значна мета, якої я досяг у новому світі? Але виявилось, що новорічного привітання першого секретаря так і не сталося. Можливо мода на це ще не прийшла, або керівники, зважаючи на відсутність телевізорів у переважної частини населення, ще не вважали це важливим? Не було також і "З легкою парою", і улюбленого мною, салату Олів'є, а сам Новий Рік ми зустрічали спільно, ще з двома сім'ями наших сусідів і засиділися вони недовго, всього до першої години ночі. Власне, святкували лише дорослі, ми ж, залишені самі на себе, усамітнилися в квартирі навпроти і заходилися воювати пластиліновими корабликами в тазику з водою, обстрілюючи їх гороховими ядрами через трубочку. Дуже цікава новорічна розвага, рекомендую спробувати. Але ж, не в преферанс мені з ними було грати всю ніч?

            Насилу дочекавшись першої ранкової преси, я розгорнув газету "Известия" і з хвилюванням почав вчитуватися в рядки Указу. Ось він рідненький – є, на першій сторінці. Тож, як колись сказав товариш Ленін - "Революція, про яку говорили більшовики - здійснилася". Все вірно, історія рухається незмінним курсом, і цієї ночі я став багатшим рівно в десять разів. Уважно прислухаюсь до себе, але крім почуття глибокого внутрішнього задоволення у зв’язку з успішно виконаним планом, жодних інших емоцій не відчуваю.

            Так що, ніякий не політ Гагаріна, а саме ця, довгоочікувана грошова реформа, стала для мене найголовнішою подією року. А що до незначної інфляції, яка її супроводжувала, то тут майже немає про що говорити. Про яку інфляцію йде мова? Ну як про яку? Зараз найдрібнішою монетою стала копійка, що дорівнює колишнім десяти копійкам. Автоматично, коробка сірників подорожчала вдвічі, адже раніше вона коштувала п'ять копійок, аналогічно склянці газованої води. Та й телефони - автомати приймали тепер не 15 коп, а дві, так само і у всіх цінниках йшло округлення у бік більшого значення.

            Той факт, що я став дуже заможним третьокласником, ніяк не вплинув на моє життя, просто я сам собі став нагадувати пана Корейка, який сидить на валізі з мільйонами і не має змоги гідно їх витратити. Хоч бери, та заводь окремий зошит, де доведеться записувати плани, як  розумно використовувати багатство, що звалилося мені на голову. Щоправда, мій колишній життєвий досвід підказує, що великі гроші набагато легше витратити, ніж маленькі. Ось і давня мрія мого дитинства - купити іграшкову залізницю стала реальністю, але її виконувати, я вже якось і не хочу. Не дарма ж кажуть, що молодість – чудовий час, коли немає ні професії, ні прав, ні грошей, а є лише сексуальна орієнтація. Тим не менш, настрій зараз хоч куди, хотілося до нескінченності пересипати монетки і мріяти, мріяти … ну зовсім як той скупий лицар у Пушкіна. Ще вчора мої копійки були фінансовими сльозами, але з першого січня вони перетворилися вже на струмки.

            А якщо без жартів, то ця значна для людей і країни подія, супроводжувалася як схвальними відгуками, так і прокльонами. Хто рахував, скільки підпільних мільйонерів, що нажилися під час війни і в період розрухи, відразу стали якщо і не бідняками, то помітно схудлими? От взяти хоча б ті ж злодійські "общаки". Із загального обороту було виведено значний тіньовий капітал і це помітно вирівняло ситуацію на ринку товарів народного споживання. Не обходилося без казусів та особистих трагедій. Десь, днів через два, зайшовши в гастроном за продуктами, я побачив касирку, яка вголос ридала в колі подруг, що намагалися її заспокоїти. Виявилося, що отримавши від покупця сто карбованців старими грішми, здачу в шістдесят карбованців вона видала йому вже новими купюрами, а це все ж таки шістьсот старими – майже вся її місячна зарплатня.

            Перехідний період, коли в обороті були і старі і нові гроші, мав тривати аж до квітня місяця. Це вам не Павлівська реформа упродовж трьох днів. А у нас ще на Хрущова бочки котили, та такого генсека треба було б ще пошукати!

            Неподалік від нашого будинку теж відкрили обмінний пункт, де спочатку вишиковувалися величезні черги. Одночасно, було перераховано ціни, зарплати, стипендії, пенсії та інші виплати. І ось тепер я майже щодня здійснював зворотний обмін, замінюючи свої 25 копійок, які мені щодня видавали на шкільні обіди, мідним дріб'язком. Тітка - касир у їдальні, спочатку дуже підозріло поглядала на мене, але потім звикла, хоча цікавість її безумовно мучила. Такі ж операції я робив, виконуючи закупівлі продуктів, що мені доручалися. Потроху, моя коробка розвантажувалася, але якимись зовсім жалюгідними темпами, значно повільніше ніж мені хотілося, та й постійно тягати в кишенях купу мідяків було вкрай незручно. Щоправда і можливостей витратити гроші тепер додалося, адже саме за Микити, у великій кількості, стали з'являтися різні кафетерії, пельменні та кулінарії і перехопити щось на бігу, стало значно простіше. Це серйозно вдарило по бізнесу тіток, які стояли на кожному розі з їхніми безальтернативними пончиками. Особисто мені, в цих кулінарках, подобалися такі собі шашлички - п'ять шматочків м'яса нанизані на дерев'яну паличку, трохи підігрів - і насолоджуйся. Одним словом, ситно, корисно  і смачно, ну а худнути я зі зрозумілих причин не збирався.

            Але повернуся до новорічних свят. За всі мої шкільні успіхи батьки "порадували" персональним запрошенням на дитячий новорічний концерт до клубу художників і, як розумієте, радості моєї не було меж. Відбувався цей захід, на вулиці Леніна, у підвальному приміщенні, трохи нижче ресторану "Інтурист", і саме тут, я рік тому виграв настільну гру "Буратіно або Золотий ключик", якої нам вистачило на цілих два тижні. Оскільки на свято я йшов не один, а з цілою компанією сусідських дітей, у супроводі чиєїсь мами, то відвалити убік не було жодної можливості. Довелося майже півтори години медитувати над своїми планами, категорично відмовившись від пропозиції виступити на сцені зі своїм коронним віршиком про ведмедя. Єдиним позитивом від цього заходу були подарунки - целофанові мішечки, з цукерками, печивом, шоколадною медалькою та однією мандаринкою.