Розділ 3. Скляний бізнес.

            Ранок одного з останніх днів мого вільного життя видався напрочуд гарним.

            - На небі вже дві години як світить сонце, а я ще в ліжку?

            Ні, з таким відношенням до справи, реалізація моїх грандіозних задумів залишиться лише у планах. Якщо викажу слабкість зараз, тоді і в майбутньому завжди знайду собі виправдання, знаю, було вже таке. А задуми у мене точно будуть грандіозні, бо ще в дитинстві я хотів стати дуже розумним. Дитинство пройшло, але ж мрія залишилася! От зараз, саме час все виправити. А тут ще і до школи залишилося усього три дні, і прожити їх треба так, щоб потім "не було боляче за безцільно витрачені дні". Так що, виконавши обов'язкові ранкові процедури, направляюсь на кухню, де на столі під тарілкою, знайшов записку із дивним змістом:

"Саш, сніданок під ковдрою, масло у воді. Збігай у магазин за хлібом. Сьогодні буду о сьомій. Цілую, мама ."

Здивовано покрутивши в руках папірець, я озирнувся. Адже під ковдрою, тільки що був я, а не сніданок, хоча відразу зрозумів, що просто так таке б не написали. Довго шукати не довелося, ковдра таки була тут, на кухні. Звичайна зелена солдатська ковдра з широкою білою смугою по краю, яка лежала на стільці. Акуратно піднявши її, я знайшов дволітрову алюмінієву каструльку з молочною кашею та млинці.

- Ось виявляється, як ми зберігаємо їжу теплою, такий собі режим підігріву у  мультиварці. Добре, а масло у банці, це ще що? Звісно, що не в ощадному.

- Та ось і воно, на кутку столика біля раковини стоїть літрова банка з водою, а в ній плаває кусень масла.

            - Так, ще одне місцеве ноу-хау.

Виявляється, що через відсутність холодильника масло ми зберігали в банці з трохи підсоленою водою, і це дійсно допомагало, воно зовсім не гірчило. Взагалі, зараз продукти в запас купляти не прийнято, беруть всього потроху, за необхідністю. Адже холодильники є далеко не у кожного, а льохів у місті особливо не накопаєш. Взимку ж, замість холодильника обходилися авоською, підвішеною за гвіздок, зовні віконної рами, на радість численним воронам та голубам.

Із задоволенням поснідав і попив чайку з хлібом та маслом. Все ж таки, хліб поки що смачний, та й масло, видно, що вершкове, а не пальмове, чи то кокосове. Ось я і готовий, посуд вимитий, сиджу, погойдуючись на табуретці за столом, який одночасно є і обіднім, і письмовим. Заніс підструганий олівець над зошитом і задумливо смокчу його кінчик.

• Що за біса, це ж зовсім не моя звичка! Та гаразд, чим мені зайнятися в першу чергу?

Старий "Я" сказав би, що, перш за все, потрібні гроші, бо це вони роблять людину по-справжньому вільною. А ось тепер, раптом з'ясовується, що зараз, за великим рахунком, вони мені не дуже і потрібні. Адже живу я на повному батьківському утриманні, як якась номенклатура ЦК, щоправда, помітно скромніше. Годують, напувають, одягають, возять туди – сюди. Дівчаток у ресторан зводити – зарано, поїхати у подорож до Криму чи Карпат – нереально. Іграшки мене із зрозумілих причин, зовсім не цікавлять, комп'ютерів ще не придумали, гаджети міняти на нову модель, теж поки що  не збираюся. Ні, як гарний фундамент на майбутнє, гроші, безумовно потрібні, але не збирати ж їх, заощаджуючи на шкільних сніданках. Зараз єдині фінанси, які будуть у моєму  розпорядженні це двадцять п'ять копійок на шкільні обіди.

            Що…?! Це про які такі двадцять п'ять копійок я кажу, коли зараз мені дають два карбованці і п'ятдесят копійок, а двадцять п'ять копійок будуть лише з Нового Року? Як же я міг забути, що вже з наступного, 1961 року, почнеться грошова реформа та деномінація рубля і до її початку залишилося зовсім небагато часу.

• Так. голова, з цього місця починай думати швидко і  детально!

            У мене навіть волосся на вдареній макітрі заворушилося. Що найголовніше я пам'ятаю про цю реформу? А те, що одно – двох – і трьох – копійчані монети не будуть вилучені з обігу і їхня вартість миттєво зросте вдесятеро. Десять разів - це ж ціла тисяча відсотків! Як колись писав дідусь Маркс, навіть заради жалюгідних 300% капіталіст здатен на будь-який злочин, а тут ціла тисяча! І головне – жодного криміналу! Сиди собі, гортай свою "Арифметику" з "Природознавством" та підраховуй прибуток. Ось мені і пріоритет номер один намалювався і саме йому, я буду приділити найбільшу увагу у найближчі чотири місяці. Клепай залізо, не відходячи від каси, як казав незабутній Папанов.

Тут я повністю згоден з тими, хто каже - щоб заробити на життя, потрібно багато працювати, а от щоб розбагатіти, потрібно вигадати щось інше. От подивишся, так у деяких людей мозолі до ліктя, а живуть не так, щоб дуже… От і я, вже вигадав інше.

            Добре, але ж це мета стратегічна, і як будь-яка грандіозна задача, вона завжди складається з безлічі пунктів і підпунктів, які потребують більшої деталізації та встановлення пріоритетів. Тут навіть неозброєним оком видно, що проблема складається з двох основних частин, а саме: перш за все, необхідний обмінний фонд, інакше кажучи, що міняти, а в другу чергу джерело дрібних грошей, або де міняти. Питання, де зберігати і як потім все це легалізувати залишу на пізніше.

На думку, перш за все, приходить безліч способів вирішення другої частини завдання, як простішої, а саме, у кого можна буде поміняти  мої гроші. Більш того, там мене ще й приймуть із розкритими обіймами. Зараз це можна запросто зробити за допомогою тих же жебраків біля церков, на колгоспних ринках, у кондукторів міського транспорту, та й взагалі, де підвернеться. А от головна проблема - де брати гроші для обміну на мідяки, так просто не вирішується, і поки на думку спадає лише збір пляшок та здача вторинної сировини. Одразу згадую, що у моєму "минулому" житті, цей ринок був уже переділений між бригадами безхатченків, а от як справи тут і зараз, поки що поняття не маю.