Розділ1. Рокіровка в довгий бік.

Я сподіваюсь, що історія буде прихильною до мене,

тому що я власноруч збираюся її писати.

Вінстон Черчіль

Розділ1. Рокіровка в довгий бік.

            Теплий літній ранок останніх днів серпня і вже настає пора збору врожаю. Натягуючи футболку і мружачись від сонця, виходжу на ґанок свого заміського будинку. Мимохіть глянув на своє зображення у дзеркалі і важко зітхнув. Але майнула заспокійлива думка,

• Це нічого, що груди запалі, зате спина колесом!

            З-під масивного столу, мружачись та  витягуючись, вилазить сіра кицька. Вона вже давно прибилася до нас, спочатку жила на компостній купі, а потім, якось непомітно, домоглася того, щоб ми тричі на день наповнювали її миску і вимогливо нявкає, коли там порожньо. Воно все б і нічого, але щороку ця сіра невістка знайомила нас із своїми різнокольоровими дітками, яких насилу вдавалося розпихувати по сусідах і знайомих. Давно вже час її спіймати та безжально стерилізувати. Зійшов вниз, на доріжку, складену з гранітних плит у колоніальному стилі та озирнувся. Праворуч, метрів за десять, росте величезний абрикос, а під ним на доріжці і навколишньому газоні рясніли кульки фруктів, які натрусило за ніч.

            - Досить вже, на варення більш ніж достатньо назбирали, тому почну сушити курагу, взимку дуже приємно посмоктати.

            Трохи далі, в глибині саду, крізь зелень листя проглядали яблука з грушами, що вже починали жовтіти та червоніти. Незважаючи на ранню годину у сусідів уже на всю потужність торохтів бензиновий обприскувач.

            - От чисту правду кажуть – якщо вдома тобі не дає виспатись сусід із перфоратором, то на дачі він вже бігає з мотоблоком. Але ж врожай фруктів цього року видався славний, тепер головне, щоб не пропав – розмірковував я, вагаючись, з чого ж почати насамперед.

            І справді, вже майже тиждень моя вулична пічка для сушіння фруктів диміла як броненосець "Потьомкін", перевиконуючи всі наші плани по заготівлях. Чекаючи на сніданок, я вирішив пробігтися з відрами, збираючи фрукти, що впали, відбираючи, які підуть на сушку, а які прямо на компост. За цим заняттям мене і застали склянки. Саме так я за старою флотською звичкою називав мідну ступку, пристосовану нами біля входу як сигнальний дзвін. Як завжди, першою на сніданок прибігла міцна котяча сім'я, прихопивши за компанію, ще кілька своїх колег.

            Вже заходячи в будинок, кинув погляд на електроскутер, що стояв під навісом, і згадав, що забув поставити на зарядку його акумулятор, адже сьогодні збирався метнутися в найближчий лісок, щоб перевірити грибні місця.

Подивившись на сніданковий натюрморт, скривився.

            - Як же мені набридли ці бутерброди з ікрою! Обов'язково попрошу дружину, щоб наступного року стільки кабачків не саджала.         

            Після сніданку, я знову повернувся до перерваного заняття. Ділянка у нас не маленька і зараз, у період дозрівання фруктів, роботи вистачало, а з вересня піде ще й виноград.

            Діставшись огорожі, подивився у бік сусідських воріт. Зазвичай, у цей час, звідти вибігав Василь Петрович, який любив пробігтися стежками села,

            - Бігом від інфаркту! – полюбляв шуткувати він. А інфаркт і не гнався, він чатував.

Зібравши кілограмів п'ять абрикос і кілька відер яблук із грушами, вирішив зайнятися своїм улюбленим заняттям – формуванням виноградних лоз. А поратись тут є де, одних лише винних кущів у мене понад п'ятдесят і роботи біля них завжди було достатньо. Обламати пасинки, обірвати зайве та хворе листя, оглянути на предмет наявних захворювань і, якщо потрібно, провести профілактичні обприскування. Це влітку, а восени наставав період збору винограду та приготування вина, коли треба буде заповнювати численні бочки та діжки, які вперто продовжували мені дарувати друзі та родичі! Ось у кого ніколи не було проблем із подарунками на мій день народження, то це у них!

            Якщо чесно, то таке розмірене і спокійне життя іноді набридало, хотілося, як у старі часи зібрати рюкзак і рвонути в гори чи на байдарці, чи хоч у якусь Туреччину чи на Кіпр, у крайньому випадку. Але, на жаль, для того щоб було за чим посидіти біля каміна довгими, зимовими вечорами, потрібно вже зараз не втрачати дарів літа. Тому такі подорожі у нас зараз могли статися лише пізньої осені чи вже взимку.

            Несподівано в кишені почулася трель телефону, і я, присівши на краєчок вуличного мангалу, натиснув кнопку відповіді. Щось заклацало, захрипіло, і зв'язок несподівано перервався, у нас таке частенько буває, все ж таки покриття тут поки доволі слабеньке, хоча реклама і закликає підключати пакети 4 G .

            - Гаразд, якщо комусь треба, то ще передзвонять, - вирішив я, задумливо дивлячись уздовж паркану. А там уже стирчали стовпчики для майбутньої нової виноградної шпалери. Саме тут, для розширення асортименту білих вин, я вирішив цієї осені висадити ще сім кущів.

            - Це ж мені ще років п'ять чекати, поки вони увійдуть у силу і дадуть хоч якийсь  врожай, а до промислового збору, ще ой як далеко.  А мені вже під сімдесят, - зітхнув я, але відразу прийшла заспокійлива думка:

            - нічого, он грузинські діди, яким далеко за дев'яносто, ганяють собі як хорти своїми виноградниками, та ще й не рівними доріжками, а по горах. Як там казав Конфуцій – "Не важливо, як повільно ти просуваєшся, головне, що ти не зупиняєшся".