Епілог

Епілог

            Здається, що друга спроба у мене вийшла значно краща ніж перша, хоча і про ту я не шкодую. Недарма ж в анотаціях пишуть про друге видання, виправлене та доповнене. Можливо, другу спробу вищі сили надають тоді, коли не всі помилки зроблені в першій?

Та як би там не було, вважаю, що мені вдалося досягти тої мети, яку я поставив перед собою в далекому 1960му році. А може і не тільки я, а й сам творець до цього руку доклав, бо без його допомоги тут точно не обійшлося.

Якщо озирнутися на пройдений шлях, то що можна сказати? Я відношусь до покоління, яке народилося у п'ятдесятих. Виховувалось у шістдесятих, навчалося і одружувалось у сімдесятих. Намагалося будувати комунізм у сімдесятих, а зрозуміло, що це дурна справа - у восьмидесятих.

У своєму житті я краєм зачепив Сталіна, ходив до школи у період хрущовської відлиги, знайшов справжнє щастя за брежнєвського застою, кепкував з горбачовської "гласності". Пережив бандитські дев'яності та пожив у чекістські двадцяті. Цікаво, а як назвуть той період, що буде за ними?

Ми змінили світогляд у дев'яностих, остаточно прозріли у двотисячних. Дивувалися з того як стало у дві тисячі десятих, не здались і не здаємось у двадцятих. Радянська влада навчила нас, не досягши бажаного, робити вигляд, наче бажали досягнутого.

 Пережив майже сім різних десятиліть. Два різні століття. Два різні тисячоліття.  Пройдено шлях від міжміського телефону – до відеодзвінків у будь-яку точку світу, від діафільмів та слайд-шоу – до Youtube, від вінілових платівок та бобін – до онлайн-музики, від рукописних листів та листівок – до електронної пошти, та соціальних мереж. Від прослуховування футбольних матчів по радіо, перегляду чорно-білого телебачення, до телебачення високої чіткості.  Ми прив’язували ковзани до валянок, їздили на саморобних самокатах, де замість коліс - шарикопідшипники, на двоколісних велосипедах під рамою, мопедах, бензинових чи дизельних автомобілях, а тепер їздимо на гібридах або електричних самокатах, велосипедах, моноколесах, скутерах та автомобілях.

Колись ми ходили до «Відеоклубів», а тепер дивимось Netflix. Колись знали лише про те що таке зарплата і аванс, а тепер оперуємо такими розумними словами як депозит чи кредит. І не тільки дізналися, а й зрозуміли їх сутність. Депозит, це коли ти маєш гроші, але живеш так, ніби їх у тебе немає. А кредит, коли у тебе немає грошей, та ти живеш так, начебто вони в тебе є.

  Ми знали і вміли друкувати фотографії, бачили як з'явилися перші комп'ютери, перфокарти, дискети, а тепер в наших руках гігабайти і терабайти на мобільних телефонах або iPad.

  Все дитинство ми носили шорти, потім довгі штани, а зараз знову одягнули шорти.

Ми уникли інфантильного паралічу, менінгіту, віспи, грипу H1N1, лихоманки західного Нілу, а наостанок пережили ще й Covid. Школу закінчували після десяти класів, потім після одинадцяти, а потім знову після десяти, аж поки не дізналися, що вчитися потрібно аж дванадцять. Це що б і весілля можна було справити з сусідкою по парті.

Можна сказати не життя, а постійне здобування корисного досвіду. Але це наше життя. Нас поділили на синіх та помаранчевих, аж поки Путіну не вдалося знову зібрати всіх до купи. Обирали собі уряди, а потім шкодували, що вони всі не сапери. Часом, вибудовували собі таке сьогодення, що багатьом хотілося, щоб майбутнє було схожим на минуле.

Однак, ніколи не здавалися. Розумію, зараз в це важко повірити, але все у нас буде добре.