Розділ 16

Розділ 16

            Ранок як завжди не підвів і я таки згадав. Фраза Дмитровича про те, що десантна дивізія, яка весь час базувалася в Калінінграді перекинута на харківський напрямок, нагадала мені про давню, досі не закінчену гру, в яку ми зі своїми друзями інколи грали у ту сиву давнину. Ну от було у нас таке хобі, а чому б і ні? Існує ж наприклад цусимський форум, на якому тусовка фантазерів від історії намагається переграти ганебну поразку російського флоту, більше того, взагалі змінити підсумки війни дев'ятсот п'ятого року. Наші фантазії відрізнялися тим, що подій, навколо яких все розгорталося, ще не сталося, а може й ніколи не буде. Однак посовати солдатиків попиваючи джин з тоніком в компанії друзів, було цікаво. Ця гра, яку ми гучно називали стратегією, якраз і мала на меті захоплення Калінінграду, чи як ми його завжди називали – Кенігсбергу, звісно, що в купі з усією областю. А згадка генерала про те, що сили росіян у цьому районі відтепер суттєво зменшились, просто вимагала знову повернутися до старого. Я був впевнений, що тепер наші шанси на успіх вже не такі мізерні.

Що можна сказати, напевне десь у підсвідомості я давно чекав на таку звістку і не лише чекав, а й готувався.      Хочу сказати, що у нашій грі, сили добра, які ми фарбували у жовто-блакитні кольори, ще жодного разу не перемагали. А якщо і вдавалося досягти хоч якоїсь напівперемоги, то шанси на успіх були дуже мізерними. Це не дивно, все ж таки той регіон був буквально нашпигований військами та технікою. І це зрозуміло – західна фортеця Росії, яка з усіх боків оточена ворогами - країнами НАТО. Однак з початком української війни, яку за поребриком, під загрозою позбавлення волі і досі мусили називати спеціальною військовою операцією, ситуація трохи змінилася. Розвідка неодноразово сповіщала, про те, що то одна, то інша пускова установка Іскандерів перекинута на український фронт. Потім, кілька батальйонів морських піхотинців з Калінінграду з'явилися під Херсоном, а дивізіон кораблів з Балтійська знявся з якорів і помандрував кудись до Сирію. А от вчора, стало відомо вже про цілу дивізію, яка поміняла затишні прибалтійські казарми на окопи харківського фронту.

От і подумав, що прийшов час знову посидіти та спробувати все переграти, тим більше, що у нас з'явилися нові можливості, яких раніше не було. Крім того, політична ситуація, яка склалася навколо цього анклаву, теж змінилася не на їхню користь.

            Справи на фронті зараз не занадто оптимістичні. Противник воює вперто і не рахуючись з втратами пре і пре вперед, а от як у них справи всередині країни? У мене перед очима постають картинки торішнього пригожинського наскоку на Ростов. Адже і в самому місті і на його околицях, військ та техніки було значно більше ніж є в тому ж Балтійську. Тим не менш, чинити хоч якийсь опір цим "бунтівникам" ніхто не наважився, а може і не схотів, хоча про просування загонів бойовиків до міста було відомо заздалегідь. Більш того, наступного дня невеличка ватага цих повстанців чисельністю лише в чотири тисячі, вирушила в рейд на Москву і не зустрічаючи спротиву дійшла майже до кордонів московської області. До столиці їм лишалося якихось двісті кілометрів. В той час ситуація склалася досить напружена, недарма ж сам Путін мусив втікати з Кремля, ну так про всяк випадок. Так що цілком можливо, що в нових умовах, що складалися на сьогодні наша авантюра може мати непогані шанси на успіх. Особливо якщо ретельно все прорахувати та спланувати.

            Наступного дня я зібрав команду своїх однодумців та запропонував їм спробувати ще раз розкласти старий кенігсбергський пасьянс, внісши туди відповідні корективи. Люди ми цивільні, тому зібрання відбулася не в штабі фронту, а на Одещині, біля селища Любопіль, де я вже кілька років мешкав в звичайному сільському будиночку. Правду кажучи, він тільки здавався звичайним, бо поруч був викопаний міцний бетонований бункер, не гірший ніж той. що збудували для відомого фюрера. Крім того, в сусідній посадці, ховалася повна батарея ППО. Модернізовані ракети Зеніт- Інтерлінк М10, які стояли на її озброєнні, за своєю ефективністю значно перевищували широко розрекламовані Patriot. На сьогоднішній день вони були здатні перехопити будь яку ціль, навіть балістичну ракету малої та середньої дальності. Однак і ціна установки значно перевищувала вартість свого старшого американського брата. Це тому, що до складу цього комплексу входило і два розвідувальні супутники, які на геостаціонарних орбітах висіли над моєю хатинкою. За їх допомогою, можна було завчасно виявити будь яку балістичну ракету, яка могла бути випущена в напрямку мого житла. Звісно, грошей було шкода, та я вважав, що власна безпека того варта. Ще не час надавати власну тушку в розпорядження наступного на черзі потраплянця.

Цього разу, зібралися не вся команда, двоє займалися питаннями компанії в штатах, а італієць Лугано, не так давно полишив цей світ. Та автомобільна аварія була підозріла, та сподіваюсь наша СБ в змозі з цим розібратися.

            До просторої кімнати заставленої екранами на яких відображалась ситуація на всіх фронтах, я увійшов останнім, всі інші вже сиділи на своїх місцях, зрідка обмінюючись окремими фразами. Всім було цікаво, а навіщо ж шеф тут їх зібрав? Я не став затягувати інтригу, а прямо з порога, припечатавши стола текою з паперами, бадьоро заявив.

            - Панове, у мене таке відчуття, що цього разу ми мусимо зірвати банк і непоганий. Хочу, щоб ви самі передивилися останні дані від нашої розвідки, оцінили і сказали, що думаєте з цього приводу. Особисто мені здається, що цього разу у нас є всі підстави сподіватися на успіх. І ще. Пропоную вам розглянути не тільки військовий бік, а й загальний стан справ в країні агресора. Пізніше поясню, що маю на увазі. Нашого генерала ми обов'язково підключимо, але вже на останньому етапі і лише в тому випадку коли самі переконаємось, що все складається на нашу користь. Ви ж знаєте, людина він зайнята і на пустопорожні балачки відволікатися не захоче.