Розділ 14

Розділ 14

За своїми результатами, херсонська операція перевершила навіть те, чого ЗСУ в минулому році вдалося домогтися на Харківщині. Одних полонених вдалося захопити чи не вдесятеро більше. Не кажучи вже про значні запаси снарядів та техніки. Та довго спочивати на лаврах ніхто не збирався, та й хто б в нашій ситуації дозволив би таке? Однак і продовжувати наступ далі Семенюку не судилося. На лівому березі, де сили ЗСУ хотіли продовжувати наступ вони зіткнулися із непереборними труднощами. І це був зовсім не ворог. В перші, найбільш сприятливі для наступу дні, поки росіяни ще були охоплені загальною панікою, продовженню нашого наступу завадив розлив Дніпра. І не лише завадив, а зробив взагалі неможливим. Пересуватися тут можна було хіба що на конях чи гумових човнах.

А вже через тиждень, росіяни оговтались, підтягнули резерви і так вгризлися в землю, що викурити їх з позицій можна було лише за рахунок значних втрат. Та Дмитрович у нас це ж не знаний м'ясник маршал Жуков, хто б йому таке дозволив? Потрібно було шукати інший вихід.

Тим часом, навіть в Генштабі, все більше схилялися до думки, що настав час переносити бойові дії на територію ворога, а то там і досі не всі відчували що у нас війна. Планів переходити кордони поки що не було. Але ж воювати в глибині Росії та завдавати їй відчутних втрат можна було по різному. Звісно, що висаджувати повітряний десант десь в районі Байкалу ніхто не збирався, а от діяти невеликими диверсійними групами, це було те, що треба. Тим більше, що наші СБУшники вже провели кілька таких операцій. Було б непогано трохи їм допомогти. І в цьому великі надії ми покладали на довоєнні зв'язки наших компаній.

Якщо замислитись, то холдинг BitCoin, у цьому плані нічим не відрізнявся від будь якої з інших, великих міжнародних компаній. Я маю на увазі наявність в їх складі спеціальних підрозділів промислової розвідки та контр - розвідки. На етапі становлення, всіма цими питаннями займалася служба безпеки, та згодом, коли наші інтереси охопили мало не весь світ, було вирішено створити окремий підрозділ, напряму підпорядкований одному з моїх заступників. Ці цивільні лицарі плаща і кинджала навіть розташовані були окремо, тому пов'язати діяльність всіх цих шпигунів з нашим бізнесом було досить складно. На даний час, в цій секретній службі нараховувалось близько сотні співробітників, набраних головним чином з колишніх працівників спецслужб своїх країн. І це не рахуючи тих агентів, які працювали на нас позаштатно, інколи займаючи на своїх підприємствах відповідальні посади. Причому, вони працювали у різних країнах, все ж таки, наші інтереси охоплювали чи не весь світ.

Не була винятком і Російська федерація, та з початком війни, ми були змушені повністю згорнути там всю свою діяльність, закрити офіси та вивести звідти всіх співробітників. І хоч людей вивели, але їхні зв'язки нікуди не поділися, так само як і розписки за отриману винагороду. Непоганий такий компромат. І що нам заважало й надалі продовжувати таке взаємовигідне співробітництво? Та ніщо, хіба що у зв’язку з військовим станом зросли ризики і відповідно загальні суми у платіжних відомостях з позначкою – "інші невиробничі витрати".

Якщо склад зв'язківців з бійцями невидимого фронту в країні агресора помінявся, а то і зовсім зник, то що нам заважало працювати не на пряму, а через своїх представників в ізраїльських, індійських чи бразильських філіях? Та ніщо. Саме тому, як і раніше, ми тримали руку на пульсі внутрішньої кухні російської імперії. Хіба що строки отримання свіжої інформації трохи збільшились. Все доводилось отримувати кружним шляхом через треті загребущі руки.

Звісно, що інформація це добре, ніхто не сперечався з тим, що вона потрібна і корисна річ, але нинішня складна ситуація на фронті вимагала від нас і інших, більш рішучих дій. На одних лише знаннях війну не виграти. Тому, коли я дізнався, що у штаб херсонського угруповання, завітав командуючий силами спеціальних операцій ЗСУ, то вирішив цим скористатися.

Заїхав він по своїх справах, цього полковника цікавила можливість використання лівобережного плацдарму херсонського фронту, що на Кінбурнській косі для проведення диверсій проти кримського угруповання і баз противника.

Цей візит збігався і з нашими інтересами. Мій маленький штаб давно збирався підняти питання про удари чи інші дії, які зможуть вразити важливі об'єкти в глибині Росії. Сподіваюся, що згодом, це може дестабілізувати ситуацію в тилу. Думаю, що це обов'язково має зацікавити і нашого гостя, воно ж якраз по їхньому профілю.

Ми не помилилися зі своїми прогнозами, полковника зацікавили наші пропозиції, а головне ті перспективи, які вони відкривали. А чому б мали не привабити? Адже діяти ми пропонували виключно власними силами і за свій рахунок. Особливо йому сподобалося останнє, бо такі спецоперації справа дороговартісна, а вибити додаткові асигнування у міністерства оборони було справою не простою, особливо під час війни.

 Загалом, полковник з ентузіазмом підтримав нашу ідею і в подальшому, розмова стосувалася головним чином порядку взаємодії наших служб, тобто хто і чим буде займатися, а головне відповідати. Наш гість також вважав, що наші довоєнні зв'язки і сплячіі агенти, помножені на досвід і можливості військової розвідки при проведенні диверсій, зможуть дати непогані результати, не гірші ніж їхні удари по Криму.

А ще, гість оцінив наші успіхи з розміщення різноманітної інформації в західних медіа. Часом, вона були досить сумнівна, але робилося все, щоб це було схоже на правду. Недарма ж такий фахівець з пропаганди як Йозеф Геббельс казав – " чим жахливіша брехня, тим охочіше в неї вірять". І це спрацьовувало, тому що наші вкиди дуже часто підхоплювались не тільки західною пресою, а й численними російськими "воєнкорами". А їхній вплив на так званий "глибинний народ", який у своїй більшості і досі підтримував путінську агресію, був досить значний.