Розділ 12

Розділ 11.

" Двадцать второго июня, ровно в четыре часа

Киев бомбили, нам объявили, что началася война."

            Не знаю,що мене розбудило, чи настирливий дзвінок телефону, чи наполегливе грюкання у двері моєї спальні. Невдоволено розплющив очі та подивився на екран. Цифри вказували, що зараз лише половина п'ятої ранку. Я підійшов до одвірка і спитав, - Сергій, що там таке трапилось термінове?

Однак, почув відповідь французькою мовою, яку за ті роки, що минули вже трохи міг розуміти. Все ж таки наша Західна Африка, колишня зона французьких інтересів.

            - Мсьє Алекс, схоже, що це почалося…!

            - Що почалося… і що це..? - я упізнав голос Мішеля, колишнього легіонера, який сьогодні був на чергуванні. Широко відчинив двері та запустив його до кімнати, не тримати ж хлопця в коридорі готелю. Він зайшов і одразу перейшов на англійську.

- Сер, тільки що повідомили, росіяни випустили ракети, бомблять аеродроми під Києвом і почали обстрілювати передові позиції на Чонгарі. Кажуть, що намагаються за допомогою артилерії знищити там мінні поля.

Я зітхнув, - дочекалися. Як то кажуть - ніколи такого не було і от знову.

Я не дуже здивувався, хоча ще років десять тому, нікому і в голову не могло прийти, щоб росіяни та українці почали вбивати один одного. Та й зараз це не вкладалося в голову. Та якщо з нашого боку ця війна була питанням виживання нації, то що, крім хворобливих амбіції однієї зараженої манією величі людини, керувало тими, що вдерлися до нас з-за поребрика? Мабуть праві були ті англійці у своєму дослідженні – люди перестали користуватися головою. Навіщо вона їм, коли все пояснять з ящика? Різниця була лише в тому, що якщо для нашого громадянина інформація з телевізорів надходила пережованою, то для росіян вона вже була перетравлена.

Я швидко вдягнувся та розпорядився, зібрати весь наш тимчасовий штаб, а також запросити когось з групи аналітиків.

На даний час я перебував в тернопільській області, де вивчав можливості розширення виробництва на наших нових військових підприємствах. Тому, свою першу нараду доведеться провести без участі військових - командирів двох бригад. Полковник Семенюк, знаходився в Миколаєві, в штабі Першої окремої добровольчої механізованої бригади. А була ще й друга, під командуванням підполковника Онопко, яка лише тиждень тому почала розвантажуватись в Усть Дунайському порту і зараз, очікує на свою техніку і поки що знаходиться на етапі бойового злагодження, десь на полігонах під Ізмаілом. На щастя, з нами був начальник штабу першої бригади, колишній майор американської армії Стентон. У свій час, він з відзнакою закінчив академію Вест Пойнт, але при миролюбному Обамі, потрапив під скорочення і був звільнений в запас. Давно відомо, що зайвих грошей ніколи не буває, тому Джек з радістю пристав на нашу пропозицію ще трошки повоювати. Тепер, він по праву займав посаду начальника штабу групи. Власне, саме цим він займався і під час своєї служби в повітряно – десантних військах, от тільки масштаби там були інші. Майор, встиг відзначитись в Сирії, в сутичках з ІГІЛ, а от тепер приїхав з нами в Україну, хочу сподіватися, що недарма.

Нарада розпочалася приблизно о восьмій, на цей час ми вже встигли отримати перші розвідувальні дані від аеророзвідки США та власної супутникової мережі і всі вони були невтішні. Російські колони, з бронетехнікою, "градами" та засобами ППО, вже кілька годин тому подолали Чонгарський перешийок і не зустрічаючи ніякого спротиву, просуваються у напрямку Дніпра. Отримані знімки, свідчили про те, що жоден із мостів на їхньому шляху знищений не був. А місцева влада весь час нас запевняла, що все у неї під контролем і в разі небезпеки вони будуть негайно підірвані. Це що, звичайна армійська недбалість мирного часу, зрада чи робота російських ДРГ? Сподіваюсь, що згодом з цим обов'язково розберемось.

Звісно, зірвані мости не стали би серйозною перешкодою, бо поблизу кордону ми помітили щонайменше три понтонні загони, які перебували у повній готовності. Їхнє розгортання, в умовах повної відсутності протидії, зайняло б лічені години. Та все одно, це могло уповільнити рух ворожих колон. З часом, всі зрозуміли, як дорого коштували саме ці, перші години війни.

Обернувшись до нашого американця я спитав.

- Джек, ти не пам'ятаєш, які сили у нас є поблизу перешийка? Хоч якісь частини ЗСУ там присутні, не всіх же цей Залужний відправив воювати на Донбас?

Подивившись у свої записи, той швидко відповів,

- Крім загонів прикордонників, на лівому березі, десь в районі Олешек, повинна стояти п'ятдесят дев'ята бригада. Та за нашими даними, вона виведена сюди з зони АТО на доукомплектування і ще не повністю готова, окремі частини ще і не прибули. Із добрих новин можу сказати, що в її складі є повнокровний батальйон танків Т-72, який може суттєво посилити оборону.

В цю хвилину, до кімнати увійшов офіцер вузла зв'язку і доповів, що близько одинадцятої ранку, висадившись з вертольотів, російський десант зайняв позиції в районі Антонівського мосту, головної транспортної артерії, яка з'єднувала обидва береги Дніпра. Це означало, тільки одне - частини п'ятдесят дев'ятої бригади опинилися в тактичному оточенні, на лівому березі. Майже одночасно ми отримали звістку про захоплення дамби та Каховської ГЕС. З наших супутників було видно, що на її адмінбудівлі підняли російські прапори. Все правильно, в першу чергу ворог взявся за захоплення важливих мостів та переправ через Дніпро, це ж азбука наступу. Власне, сьогодні на нас сипався лише негатив.