Розділ 9

Розділ 9

            Цікаво, що навіть тепер, коли я вже начебто здатен впливати на певні рішення регіонального і світового масштабу, зовсім не помічаю, що це хоч якось змінює перебіг знайомих мені подій. Хоча не так, скажімо майже не помічаю. Хтось розумний сказав – майбутнє ніколи не буває випадковим, його створюють, а от у мене це майже не виходить. І взагалі, питання що ж таке реальність є головним питанням філософії.

Так що, як і в тій, старій історії, на виборах дві тисячі десятого року переміг відомий шанувальник хутряних шапок з Донеччини – Віктор Янукович,. Це означає, що як і тоді, на Україну чекають непрості часи. Чи зможу я запобігти цьому? Спробувати було можна, але я нічого так і не зробив. Та й з кого там було обирати? Та сама Тимошенко, яка була вірним партнером прем'єра - втікача Лазаренка була б не набагато кращим президентом. Хіба що розумнішим. Може хтось про це забув, та тільки не я. От як би у нас тоді все повернулося, не знаєте? От і я не знаю і навіть не здогадуюсь. А от тепер, коли просидів в своїй Америці склавши руки – знаю. А як відомо знання – сила, а ще моя козирна карта.

Першим кроком нової адміністрації стало поховання хоч і кволих, та все ж таки демократичних реформ Ющенка з децентралізації влади. Україна знову розверталася до одноосібної, кучмівської моделі управління. Повернулася звична президентська вертикаль влади. Останнє, що встиг зробити попередник Януковича, так це гучно грюкнути дверима, присвоївши Степану Бандері звання Героя України.

Янукович о почав діяти як і звик, тобто як шахрай у тринадцятому поколінні. На всіх ключових посадах та на головних грошових потоках з'явилися свої люди. Посади не пов'язані з економікою, але дуже вагомі зайняли люди з російськими паспортами. Маю на увазі міністерство оборони, СБУ та Генеральний штаб. Та не дивлячись на це, нашу компанію воно поки не зачепило. Навпаки, я отримав запрошення з адміністрації президента де мені і моєму заступнику по аграрному напрямку повинні урочисто вручити урядову нагороду – "Орден Держави" з присвоєнням звання Героя України. І чого це раптом? Я ж не президент Єгипту і не космонавт.

            Мені не дуже сподобалось те, що ця висока нагорода буде отримана з рук такої людини як наш нинішній президент, однак і відмовитися не було можливості. Як таке Івановичу пояснити? Адже нам з ним разом ще працювати й працювати і бажано, щоб без якихось непорозумінь.

Ми, з Семеном Івановичем, якого довелось терміново висмикнути з його ферм та полів на півдні Херсонщини, вирішили не замовляти апартаменти в готелі, а ці кілька днів пожити в моїй старій київській квартирі, яка вже кілька років як стояла порожньою. Знайомі, включно з мером міста, давно пропонували мені побудувати будинок на Печерських пагорбах і навіть встигли провести відповідне рішення через Київраду, та я не погодився. Вважаю, що такий особняк краще мати за містом, десь поблизу річки чи лісу. Однак і моя квартира була вже зовсім не схожою на ту, яку мені тридцять років тому майже подарувала сім'я євреїв-репатріантів. Цікаво, як вони там влаштувалися? Хоча впевнений, що ні про що не жалкують.

 Років десять тому, я викупив ще дві квартири на своєму поверсі і тепер міг розкошувати в апартаментах площею понад двісті квадратних метрів, хоча й сам не розумів, навіщо мені стільки. Із старого, я залишив лише великий старовинний годинник. Просто на згадку. За його гирі я потягнув одразу, як тільки переступив поріг порожньої квартири, хай собі потихеньку цокає. Свого часу його цокання мене завжди заспокоювало і налаштовувало на філософський лад.

А думки з'явилися, причому не всі були позитивні. Може це колишня квартира так впливає? От як я міг забути за "харківські угоди", які подовжили термін перебування російських військ на території України? Це ж справжнє запрошення росіян до Криму, що спровокує і подальші події на Донбасі. Дійсно, щось я тут не догледів… Та, що вже поробиш. Саме так казали ще у Туреччині, коли відрубали голову не тому кому треба.

            Загальним голосуванням, до ресторану вирішили не ходити, а влаштувати собі щось на зразок парубоцької вечері на трьох. Тим більше, що почав накрапати нудний осінній дощик і виходити з дому не хотілося нікому. На щастя, разом з нами приїхав і начальник служби безпеки, як же без нього. Він виявився вправним кухарем, мабуть не гіршим за мою Вєтку.

Наша пізня вечеря нагадала мені молоді роки і такі приємні посиденьки в гаражах, коли гайкові ключі та все інше залізяччя недбало відсувалося кудись в бік, звільняючи місце на столику чи верстаку. Потім, там розстелялася газета " Вечірній Київ" і починався банкет, що складався з тих невибагливих наїдків, які кожному в сидір поклала кохана дружина. Славні були часи, безтурботні якісь, тоді мене не хвилювали новини з біржі, падіння індексів Доу Джонса чи стрибки цін на нафту.

            Як і домовлено, до адміністрації президента, на Банкову 11, ми прибули рівно о дванадцятій і одразу були запрошені до приймальні Януковича. Цей здоровань, який був на пів голови вищий за мене, щиро привітав, поздоровив всіх з урядовими нагородами та висловив впевненість… одним словом висловив все те, що і потрібно. Дивно, але все він сказав українською, мабуть весь ранок вчив. Тим не менш, у нього це вийшло набагато краще ніж у "Азірова".

Треба сказати, що від кого я не чекам нагороди, так це від нього. Може "нова влада" ще пришиє мені "співробітництво зі злочинним режимом"? Загалом, нових кавалерів було четверо, рахуючи нас з Івановичем, тому процедура нагородження не затягнулася.