24.Не вирішуй за мене

У середу вранці я прокинулася від того, що Марк цілував моє плече.

Спочатку ледь відчутно, ніби не хотів мене будити, потім трохи вище, біля шиї. Його рука лежала на моїй талії, а тепле дихання лоскотало шкіру.

Я усміхнулася, не розплющуючи очей.

— Воронський, ти завжди так підступно користуєшся тим, що людина спить?

— Лише коли ця людина займає мою половину ліжка й навіть не збирається вибачатися.

— Наскільки я пам'ятаю, вчора ти сам сказав, що можу займати будь-яку половину.

— Я не врахував, що ти сприймеш це як дозвіл окупувати все ліжко.

Я повернулася до нього обличчям.

Марк лежав зовсім близько, зі скуйовдженим волоссям і тією сонною усмішкою, яку я бачила лише вранці. У такі моменти було складно повірити, що за кілька годин він знову стане серйозним керівником Vorsky Group, перед яким половина співробітників ретельно добирала слова.

Я провела пальцями по його щоці.

— Знаєш, ти мені більше подобаєшся таким.

— Яким саме?

— Без костюма, без телефону й без можливості наказати комусь терміново переробити фінансову модель.

— Тобто ти закохалася в мою безпорадність?

Я засміялася.

— Не перебільшуй. До безпорадності тобі ще дуже далеко.

Марк перехопив мою долоню й поцілував кінчики пальців.

— А в що тоді?

Я затримала на ньому погляд.

Його запитання прозвучало жартівливо, але в очах було щось зовсім інше.

— Можливо, у чоловіка, який уміє готувати сирники й іноді навіть слухає мою думку.

— Іноді?

— Не хочу завищувати твою самооцінку. Вона й так займає більше місця, ніж ми обоє в цьому ліжку.

Марк засміявся й притягнув мене до себе.

— Тоді мені доведеться працювати над другим пунктом.

Він поцілував мене, повільно й ніжно, затримавшись настільки довго, що я забула, з чого почалася наша розмова. Я обійняла його за шию, провела пальцями по волоссю й відчула, як його долоня ковзнула вздовж моєї спини.

Коли Марк відсторонився, я не відпустила його.

— А тепер поясни, чому ти сьогодні такий підозріло милий.

— Хіба мені потрібна причина, щоб цілувати жінку, з якою я хочу прокидатися?

Я завмерла на мить.

Марк дивився на мене абсолютно спокійно, ніби щойно не сказав нічого особливого.

— Ти зараз дуже ризикуєш, Воронський.

— Чим саме?

— Я можу звикнути.

Він прибрав пасмо волосся з мого обличчя.

— Я на це й розраховую.

Мені раптом стало тепло не лише від його обіймів.

Я нахилилася й сама поцілувала його, цього разу вже без жодних жартів. Марк відповів одразу, притиснувши мене ближче, а коли я нарешті відсторонилася, торкнувся чолом мого чола.

— Залиш сьогодні кілька речей у мене, — тихо сказав він.

— Марку, я й так поступово переношу сюди половину квартири.

— Поки що лише футболку, косметичку й зарядку.

— Ти ведеш облік?

— Звичайно. Я ж керівник великої компанії, мені потрібна точна звітність.

— Тоді доведеться повідомити, що сьогодні я планую повернути твою футболку.

— Категорично проти. Вона тобі більше пасує.

Я засміялася й поцілувала його в щоку.

— Знаєш, що мені найбільше подобається в наших ранках?

— Сподіваюся, я.

— Те, що ми можемо просто лежати й говорити про дурниці, а ти не намагаєшся контролювати кожну хвилину.

Марк усміхнувся й погладив мене по волоссю.

— З тобою це чомусь виходить саме собою.

Я вмостилася ближче, поклавши голову йому на груди. Він обійняв мене, і ми ще кілька хвилин лежали мовчки, слухаючи, як за вікном поступово прокидається місто.

Я давно не почувалася настільки спокійно поруч із кимось.

Мені подобалося, що Марк уже знав, яку каву я п'ю, що вранці я не люблю поспішати з розмовами про роботу й що, коли замислююся, машинально кручу каблучку на пальці. А я навчилася розрізняти його настрій за тим, як він ставить чашку на стіл, і знала, що за всією його впевненістю іноді ховається чоловік, якому дуже важко визнавати власні страхи.

І, мабуть, саме тому я так легко почала уявляти нас не лише сьогодні чи завтра, а й значно пізніше.

Марк торкнувся губами мого волосся.

— Про що думаєш?

Я підняла голову.

— Про те, що ти небезпечно швидко стаєш моєю улюбленою звичкою.

Його погляд потеплішав.

— А ти вже стала моєю.

Я усміхнулася й потягнулася до нього за ще одним поцілунком.

І тільки коли на тумбочці завібрував будильник, згадала, що за годину нам обом потрібно бути в офісі.

— Нам час збиратися, — сказала я, неохоче відсторонившись.

Марк поцілував мою долоню.

— Сьогодні ввечері повернешся?

— Якщо мій керівник не завалить мене роботою.

— Я з ним поговорю.

— Передай, що я дуже вимоглива до умов праці.

— Він уже знає. І, здається, саме це в тобі найбільше любить.

Я подивилася на нього.

Марк теж на мить завмер, ніби лише зараз усвідомив, яке слово вимовив.

Але замість того, щоб віджартуватися, він просто поцілував мене в чоло.

— Іди збирайся, Єво. Інакше я справді знайду причину залишити тебе вдома.

Я підвелася з ліжка з усмішкою.

Тоді я ще не знала, що вже за кілька годин згадаю цю фразу зовсім інакше.

***

О десятій двадцять мені надійшов лист від фінансового відділу.

«Єво, уточніть, будь ласка, хто тепер погоджує зміни до фінансової моделі Барселони. Нам повідомили, що ваш доступ до основного пакета документів тимчасово обмежений».

Я перечитала повідомлення, спочатку вирішивши, що сталася помилка.

Потім відкрила корпоративне сховище.

Папка з актуальною фінансовою моделлю була недоступна.

Я перевірила права доступу, спробувала відкрити попередню версію документа й навіть перезапустила систему.

Нічого.

«У вас немає дозволу на перегляд цього документа».

Я повільно відкинулася на спинку крісла.

Учора ми з Марком говорили про безпеку. Я погодилася на водія, обережність і допомогу Дениса, але точно не погоджувалася на усунення від проєкту.