18.

Наступного ранку я прокинулася трохи раніше будильника й, замість того щоб використати зайві пів години для сну, вирішила вийти на пробіжку.

Після переїзду, Барселони й кількох днів, протягом яких робота займала майже весь мій час, нормальний режим остаточно розсипався. Тому перспектива хоча б сорок хвилин не дивитися в ноутбук, не читати повідомлення й не думати про фінансові моделі здавалася майже розкішшю.

Я вдягнула чорні легінси, спортивний топ, легку кофту, зібрала волосся у високий хвіст і вийшла з квартири.

У коридорі було тихо. Я викликала ліфт і, поки чекала, перевіряла маршрут у телефоні, намагаючись вирішити, чи вистачить мені сьогодні п'яти кілометрів, чи варто нарешті згадати, що до Барселони я могла пробігти значно більше й не вважала це подвигом.

Ліфт приїхав порожнім.

Я натиснула перший поверх, увімкнула музику в навушниках і вже майже налаштувалася на спокійний ранок, коли на двадцять першому двері відчинилися.

Марк стояв перед ліфтом.

На ньому були темні спортивні штани, чорна футболка й кросівки, а в руці він тримав легку куртку. Без сорочки, годинника й звичного офісного образу він виглядав настільки інакше, що я не одразу приховала власне здивування.

Марк зайшов усередину й подивився на мій спортивний одяг.

— Схоже, я не єдиний у цьому будинку, хто добровільно прокидається раніше, ніж цього вимагає робота. Не очікував зустріти вас тут у таку годину.

Я витягнула один навушник.

— А я не очікувала, що сусідство почне нагадувати про себе вже наступного ранку. Якщо ми ще й тренуємося в один час, учорашні чотири поверхи стають дедалі підозрілішими.

— Можете не хвилюватися, я не стежив за вашим графіком. Хоча тепер принаймні знаю, що ви не тільки сперечаєтеся зі мною й працюєте до вечора.

— Уявіть собі, в мене навіть існувало життя до Vorsky Group. Останнім часом воно просто трохи постраждало від вашої компанії.

— Від компанії чи все-таки від її керівника?

Я повернула голову й зустріла його погляд.

— О сьомій ранку я ще не готова настільки тонко розділяти причини своїх проблем.

— Тоді повернемося до цього питання ввечері, коли у вас буде достатньо сил сформулювати претензії.

Я усміхнулася й повернула навушник у вухо.

— Не плануйте мій вечір так упевнено. Сусідство не дає вам автоматичного доступу до мого вільного часу.

— Я лише запропонував перенести дискусію. Але мені подобається, що ви відразу подумали про спільний вечір.

Я знову витягнула навушник.

— Ви зранку завжди настільки задоволені собою чи мені особливо пощастило?

— Зазвичай я значно менш товариський. Мабуть, справа в хорошій компанії.

Двері ліфта відчинилися, і я вийшла першою.

— Тоді постарайтеся не звикати. Я збираюся бігати, а не розважати сусіда.

Марк наздогнав мене вже біля виходу з будинку.

— Куди біжите?

— У парк і назад. Якщо не вирішу скоротити маршрут на середині й переконати себе, що сьогодні був відновлювальний день.

— Скільки?

— Планувала п'ять кілометрів. Після останніх двох тижнів для початку вистачить.

Марк відчинив переді мною двері.

— Тоді нам частково по дорозі. Я бігаю іншим маршрутом, але перші два кілометри збігаються.

Я зупинилася на сходах.

— Ви зараз дуже обережно намагаєтеся напроситися на мою пробіжку?

— Ні, я повідомляю факт. Але якщо вас лякає перспектива програти мені навіть тут, можу дати фору.

Я повільно повернулася до нього.

— Ось тепер ви зробили помилку.

— Чому? Я навіть намагався бути ввічливим.

— Тому що п'ять секунд тому я збиралася спокійно бігти сама. А тепер мені принципово потрібно побачити, наскільки довго ви протримаєтеся з цією самовпевненою усмішкою.

Марк засміявся й застебнув куртку.

— Я знав, що з вами достатньо правильно сформулювати пропозицію.

— Це була не пропозиція, а провокація.

— З вами вони працюють значно краще.

Ми рушили одночасно.

Перші кілька хвилин кожен тримав власний темп, але досить швидко Марк підлаштувався під мій, хоча я чудово бачила, що міг бігти швидше.

Я витримала приблизно кілометр, перш ніж це почало мене дратувати.

— Якщо ви спеціально сповільнилися, щоб не травмувати мою самооцінку, можете припинити. Я переживу.

Марк навіть не збив дихання.

— Я сповільнився, тому що ми біжимо разом. Сенс трохи втрачається, якщо за дві хвилини я залишу вас десь позаду.

— Дуже шляхетно. Але тепер це звучить так, ніби ви абсолютно впевнені, що можете мене залишити.

— Єво, ви самі почали цю розмову.

— І тепер хочу побачити докази.

Він повернув до мене голову.

— Ви серйозно пропонуєте влаштувати змагання?

— Я пропоную вам перестати поводитися так, ніби результат уже відомий.

— Добре. До наступного повороту?

Я подивилася вперед. До нього було приблизно триста метрів.

— Тільки потім не пояснюйте поразку тим, що намагалися бути джентльменом.

— А ви не пояснюйте свою тим, що не виспалися.

Я прискорилася першою.

За спиною почувся його сміх.

Приблизно половину дистанції я справді думала, що маю шанс.

Потім Марк опинився поруч, кілька секунд біг на одному рівні зі мною й лише перед самим поворотом вирвався вперед.

Я зупинилася біля лавки, намагаючись відновити дихання.

— Ви нестерпний.

Марк повернувся до мене. Він теж дихав частіше, хоча виглядав підозріло задоволеним.

— Я попереджав, що можу дати фору. Ви відмовилися.

— Я не потребувала фори. Мені просто не вистачило метрів двадцяти.

— Звичайно. Саме ці двадцять метрів і відділяли вас від історичної перемоги.

Я зробила кілька ковтків води й простягнула пляшку йому.

— Насолоджуйтеся моментом. Наступного разу маршрут обиратиму я.

Марк узяв пляшку, але замість того, щоб одразу відповісти, усміхнувся.

— Мені особливо подобається, як швидко у ваших планах з'явився наступний раз.

Я зрозуміла, що сказала, й закотила очі.