Епілог

Лютий

Два місяці потому

«Було б легше просто потонути та зникнути у глибині, не знаючи, куди занесе моє тіло. Течія здається сильною. Хвилі б’ють по схилу з такою силою, що при сильному бажанні здатні здвинути з місця цілий сектор. 

Цікаво, що за горизонтом? Чи є там інше життя? 

У школі та університеті я завжди читала про те, що раонельці є єдиним народом, єдиними людьми на цій планеті, і що безмежний океан кишить лише морськими мешканцями – рибою, як малою, так і великою; живими водоростями які, якщо правильно обробити та обсмажити, можна подавати замість капусти алергікам; та іншими морськими організмами, як от бактерії, планктони, корали та ще безліч інших. 

Шкода, що влада Раонелі швидко переписала та перебудувала навчальну програму, і діти навіть не задумуються над тим, що ми можемо бути не єдиними людськими подобами у цьому світі. Старі знахідки про морський флот, кораблі та будь-які спроби перетнути океан знищувалися, переписувалися та перетворювались на дитячі казки. 

Від нас щось приховують. Або когось. І моя інтуїція підказує, що це невідоме «Щось» може скоро з’явитись на горизонті, сповіщаючи про своє існування. Що це буде – інша раса, якісь інопланетні створіння? Я багато чула про піратів. В оповідках та легендах їх описують бандитами з алкогольною залежністю та манією величі. Вони грабують міста, кораблі, острови та привласнюють собі скарби, що їм не належать, а потім святкують так звану перемогу, виливаючи у себе літри рому та іншого бурдяку. 

Ненавиджу піратів».

Вітер легенько б’є мені у лице, від чого я жмурюся та прикриваю обличчя руками у рукавичках, а пальто розвіюється на повітрі, розкриваючи мій светр та джинси всьому світу. Я топчуся на місці майже постійно, як виходжу до кордону сектору, і від морозу у ногах не рятують навіть мої теплі уггі. Презима починає потихеньку вщухати, та холод досі пробирає до самих кісток, і я впевнена, що восьму презиму точно запишуть як найлютішу за всю історію Раонелі. 

Я дивлюсь на воду та чекаю. Я постійно чогось або когось чекаю – хоч натяку на те, що за тією водою та блакитним небосхилом є хтось ще. Я хочу, аби це було правдою. Хочу дізнатися про інших мешканців цієї планети. Хочу побачити, наскільки вони відрізняються від раонельців – чи є у них хвости, як у тварин? Чи по два ока, дві ноги та дві руки вони мають? Чи говорять ротом? Бачать очима? Якого кольору їхня шкіра? Скільки років в середньому проживає їхній представник? Так багато запитань.

Вже два місяці я спостерігаю за хвилями та океанічною піною під скелястим схилом п’ятого сектору. Кожен день, рівно о восьмій ранку та п’ятій вечора, тут як тут. Я втрачаю лік часу, просто слухаючи шум океану.

Норман ненавидить коли я запізнююсь на сумісні тренування, звинувачуючи мене у тому, що я займаюся безглуздими та дурними справами замість тренувань з ним. 

Він вигадав чіткий графік, який узгодив зі мною у той же самий момент: вівторок, четвер та субота – сумісні тренування. Понеділок, середа та п’ятниця – індивідуальні. Неділя – на власний розсуд, хоча частіше ми використовуємо цей день як вихідний. Мені сподобався такий графік, тому я не заперечувала. Єдине, що я попросила змінити – різновид зброї на сумісних тренуваннях. Я сказала, що хочу битися лише деандою, без допоміжних приладів. Норман погодився. Відтоді я тренуюсь з ним як маг та борець, а поодинці приділяю увагу всім іншим різновидам зброї, які нам люб’язно викрав зі зброярні Еліон. 

Завдяки ментору ми розмістилися у Бапхіафі, у маленькому одноповерховому будиночку на околиці селища, що зовсім не відрізняється від інших житлових будинків. У ньому вже все було повністю облаштовано для проживання, й Еліон запевнив, що не викрав цей будинок. Але він не говорив, кому належать всі меблі, прилади та речі, запевнивши, що пізніше ми все дізнаємося. Еліон допоміг накласти на дім щось типу енергетичного купола, тому тепер будь-хто та будь-що, що знаходиться під цим куполом, стає невидимим для інших очей. 

Завдяки Еліону та тому, що тепер у нього було повно вільного від менторства часу, він показав нам, як сильно ментори у неробочі години схожі на місцевих пліткарів, що знають все про всіх та збирають плітки, інформацію й знання з кожного темного куточка. Саме завдяки йому ми знаємо, що Лорейн та її прибічники, в які входить Чейз та ще багато солдатів з Організації, зараз добре приховуються серед звичайної робочої обстановки. Чейз працює та живе, як й до того, лише інколи зникаючи з обов’язкових тренувань заради якогось таємного збору. Лорейн не полишає спроб знайти мене. З нашого непомітного для інших очей купола ми маємо змогу спостерігати навіть за патрульними автівками, які обходжують селища й міста, розповсюджуючи мої фотографії з підписом «ПОТЕНЦІЙНА ЗАГРОЗА. ПРОПОНУЄТЬСЯ ЩИРА ВИНАГОРОДА ЗА ЖИВУ ТА НЕУШКОДЖЕНУ ЛЮДИНУ».

Вся Областю вже знає про мене, як про втікачку, вбивцю та порушницю законів. Під час щотижневих візитів Еліон розповів, що про нас говорять, як про зрадників та опортуністів, зокрема про мене. Норман у цій історії виступає як мій помічник або, що гірше, людина, якій я запудрила мізки й зачарувала своєю магією, аби тримати його при собі заради своїх цілей. З цього випливає, що я ще й маніпуляторка. Як багато титулів, що мене аж нудить. А от Норман сильно обурюється тому, що його виставляють нетямущим песиком на моєму повідку.