Пролог

У нашому світі не було й натяку на жорстокість та громадське невдоволення довгі вісім тисяч років, з самого моменту заснування країни Раонель як самостійної держави, котра від’єдналась від сусіднього материка Пеонія, на якому не було жодної живої душі. 

Такому різкому створенню окремої країни посприяли Верховні маги, породжені з вітру, сонця та дощу, що одночасно пройшлись по Пеонії, а також елементу деандант – магічного імпульсу, що був породжений найсильнішою грозою у всесвіті. Глянувши на безкраї землі, що огортались різноманітними видами рослин, водойм та ґрунту, Верховні просто не могли допустити кінця цієї безкрайньої краси, знищенню такого прекрасного клаптика землі. 

Кінець світу був неминучий, тому Верховні об’єднались і відділили від Пеонії великий шматок землі разом з водою, повітрям і сонцем. Вони прозвали цю землю Раонель – країна, що була породжена спільними зусиллями та магією. Але сама природа не могла сприяти збереженню та процвітанню країни. Залишалось мало часу, невдовзі божественна срібна зірка освітить все срібним сяйвом і зітре з цього світу все, чого торкнуться її промені. Четвертий Верховний маг підкинув іншим ідею, яка полягала в створенні собі подібних істот, які будуть мати матеріальний зв’язок з землею і її стихіями. Діставши з водойм морських істот, що невдовзі повинні були вимерти – живі організми, що плавали в безмежному океані, річках та озерах – вони створили з них нас. 

Людей, що будуть здатні зберегти та розвивати країну. 

Смертоносна зірка вже була близько. Щоб зберегти Раонель, Верховні маги створили захисний купол над країною – магнітне поле, що віддзеркалювало промені зірки від його поверхні за допомогою частинки себе – або деанди. Це і врятувало Раонель від загибелі, врятувало єдиний шматок світу, що врешті-решт залишився неушкодженим після променів зірки. Відтепер доля Раонелі залежала вже не від Верховних магів, які оселились у духовному світі, що звався Амрават-Джудагар, а від смертних людей, яких вони ж і породили задля захисту землі. 

Вісім тисяч років Раонель та її жителі жили в мирі та злагоді. Кожний знайшов своє призначення. Досягнувши великих висот у науці, люди змогли вправлятись з деандою та створили цілу низку законів, як для звичайних смертних, так і для деандантів – людей, що мали над-силу. Елемент деандант, який врятував Раонель від кінця всесвіту, потрапив до найперших людей у кров, коли ті спостерігали за створенням купола над землею, та розповсюджується випадковим чином, вибираючи кого наділити неймовірною магією. Сам процес розподілу у генетичному коді людей цієї сили невідомий. Напевне, це єдина таємниця світу, яку не здатні розгадати жителі Раонелі. Якщо чесно, вона мало кого й турбує. Зазвичай всі переймаються не минулим, а майбутнім. 

Якщо минуле важко осягнути, то майбутнє легко передбачити. Хто взагалі додумався, що поселити на одній землі, дати їсти одні й ті самі продукти та дивитись на одне й те саме сонце могутнім людям з деандою і звичайним смертним буде хорошою ідеєю? Громадянська війна була неминучою, оскільки прості люди були обурені несправедливістю світу. Чому елемент деандант не дістався їм? Чому лікарі, які рятують життя своїми руками кожен день, лише істоти у цьому світі, а монстри, котрі наплювали на всі закони та правила – радісно крокують вулицями міст, вбивають та крадуть, демонструючи різнокольорову силу всім навкруги? 

Нечесно. Несправедливо. 

Такий світогляд на деандатнів викликав громадське невдоволення серед раонельців, що спричинило нескінченні мітинги, повстання та безлад. Хаос, що почав ширитись країною, швидко дістався Верховних магів, які знають та бачать все. Обурення духовних творців перетворилось на лють – це не те, що вони очікували від ними ж створеного народу. Вони не хотіли цього. 

– Якщо ми не втрутимось, війна погубить все, над чим ми працювали всі ці роки, – втягнувся у бурхливу дискусію Третій Верховний, глянувши на землю, де бачив яскраві спалахи вогню від саморобних бомб. – Раонель не повинна страждати. Не для того ми врятували її від кінця всесвіту. 

– То що ти пропонуєш? Знищити людство? – фиркнув Перший Верховний. – Тоді всі наші зусилля та ті тисячі років життя стануть пустим місцем. Знищити деанду? Тоді пустим місцем станемо ми, бо без неї ми – ніщо. Прикликати срібну зірку та точно не залишили від всесвіту ні клаптика землі? Тоді навіщо, в біса, ми рятували Раонель, віддаючи половину своєї сили на той довбаний купол?! – грізно обізвався він, стукнувши кулаком по прозорому столу. 

– Вони й самі скоро один одного прикінчать. Пропоную просто дати часу заволодіти ходом подій. – Сьомий Верховний, неначе не бачачи проблеми, продовжив медитувати. 

Тоді Четвертий Верховний вперше за вісім тисяч років спустився на землю. 

Обгорнувши себе матеріальною оболонкою й сховавши божественне сяйво за людською шкірою, яке лилося з його тіла, зійшов на ґрунт Раонелі й зрозумів – ця країна не загине. Не зараз. Не поки вони слідкують за перебігом подій та шляхом її розквіту. Інші Верховні, не знаючи його намірів і плану, зробили те саме, оскільки духовний світ послабшав від сходження одного з найсильніших Верховних. Найслабші зійшли першими, а сильніші за них, сумніваючись, все ж наважилися піти за всіма. 

Поки вони дивились на країну з височини, вона здавалась ідеальною. Вони були впевнені що зможуть переконати обидві сторони людей об’єднатись заради Раонелі. Але вони не знали одного – раонельці, що зараз стояли один проти одного, були вже не тими найпершими людьми, яких вони створили. Це були жорстокі істоти, що еволюціонували та розвивалися, що прагнули знищити своїх братів та сестер за те, що вони просто народились не такими, як інші. Розуміння неможливості зміни цієї чітко встановленої природної системи зводило людей з розуму. «Несправедливість» – так прозвали елемент деандант звичайні люди. Розгнівані жителі нападали на всіх деандантів, прекрасно розуміючи їх перевагу у силі. У свою чергу деанданти намагалися зберегти спокій та втихомирювати всіх, не піддаючись провокаціям гніву, та людська натура – складна річ. Злість та страх завжди беруть верх над розумом. Вони – передвісники хаосу та безладу.