Глава 7

Перші кілька днів на новій роботі пройшли швидше, ніж я очікувала.

Колектив виявився привітним, робота — зрозумілою, а Діна часто допомагала, якщо я щось не встигала.

Але найбільше мене дивувало те, наскільки спокійним був Андрій.

Я очікувала суворого директора, який буде постійно перевіряти кожну дрібницю.

Натомість він був зовсім іншим.

Спокійним. Ввічливим. Іноді навіть занадто уважним.

— Олено, ви вже обідали? — запитав він одного дня, виходячи з кабінету.

Я підняла голову від документів.

— Ще ні.

Він подивився на годинник.

— Тоді зробіть перерву. Робота нікуди не втече.

Я трохи здивовано усміхнулася.

— Добре.

Коли я підвелася, він раптом сказав:

— До речі… якщо хочете, можемо пообідати разом. Я все одно збирався в кафе поруч.

На секунду я розгубилася.

Обід із директором?

Це звучало трохи… незвично.

Але відмовлятися теж не хотілося.

— Добре, — сказала я.

Ми вийшли з офісу і пішли до невеликого кафе неподалік.

На вулиці було холодно, але всередині панувала тепла атмосфера. Запах кави і випічки одразу підняв настрій.

Ми сіли біля вікна.

Спочатку розмова була про роботу. Про документи, клієнтів і справи компанії.

Але потім розмова стала більш легкою.

Я навіть не помітила, як почала розповідати про свої улюблені серіали.

Андрій засміявся.

— Тобто через серіал ви мало не запізнилися на роботу?

Я відчула, як мої щоки трохи почервоніли.

— Це був дуже цікавий серіал.

— Вірю, — сказав він, усе ще усміхаючись.

І раптом я зрозуміла, що почуваюся поруч із ним… дуже спокійно.

Наче ми знайомі вже давно.

Всім привіт

Дякую за читання моєї першої книги вибачте що так довго не було оновлень

сподіваюся вам подобається ця книга буду рада коментарям та порадам.