Глава 5

Олена

Я стояла біля рецепції і намагалася виглядати спокійно, хоча всередині трохи хвилювалася.

Новий офіс завжди лякає. Нові люди, нові правила… і новий директор.

Я вже знала, хто він.

І, якщо чесно, думка про те, що тим самим чоловіком із трамвая виявився мій начальник, трохи збивала з пантелику.

— Ти, напевно, Олена?

Я обернулася.

До мене підходила Діна. Вона виглядала так само впевнено і стильно, як і вранці.

— Так, — усміхнулася я.

— Я покажу тобі офіс і познайомлю з усіма.

Ми пройшли через великий простір із робочими столами. Діна по черзі знайомила мене з працівниками. Усі здавалися привітними, і це трохи заспокоїло мене.

— А ось тут буде твоє місце, — сказала вона, показуючи на стіл біля скляного кабінету.

Я відразу зрозуміла, чий це кабінет.

Двері були зачинені, але через скло я бачила знайомий силует.

Андрій.

Він сидів за столом і переглядав якісь документи.

Наче відчувши мій погляд, він підняв очі.

Наші погляди зустрілися.

І на його губах з’явилася та сама легка усмішка, яку я вже бачила в трамваї.

Через кілька секунд двері кабінету відчинилися.

— Олено, зайдіть, будь ласка, — спокійно сказав він.

Я глибоко вдихнула і зайшла до кабінету.

Кабінет був великий і світлий. Панорамні вікна виходили на місто, а на столі лежали акуратно складені папки.

— Ну що ж, — сказав Андрій, трохи усміхнувшись. — Раді офіційно познайомитися.

— Ми ж уже знайомі, — тихо відповіла я.

— Так, — кивнув він. — Але тоді ви ще не знали, що я ваш директор.

Я не втрималася і засміялася.

— Це було дуже несподівано.

— Для мене теж, — сказав він.

На секунду між нами запала тиша.

А потім він узяв папку зі столу.

— Це ваші перші документи. Думаю, сьогодні ми почнемо з чогось простого, щоб ви могли звикнути до роботи.

Я кивнула.

Але, виходячи з кабінету, я зловила себе на дивній думці.

Чомусь мені здалося, що сьогоднішній день тільки початок чогось… значно більшого.