Олена
Сьогодні я точно не запізнювалася.
А це означало тільки одне:
Каві бути.
Нещодавно я купила собі кавову машину. Формально — як подарунок на Миколая. Хоча до свята залишався ще майже місяць.
Але чекати я не хотіла.
Я зварила собі каву і на кілька хвилин просто сіла на кухні, намагаючись зібратися з думками.
Сьогодні мій перший день у новій компанії.
Я швидко одягнулася і вирішила вийти раніше, щоб спокійно оформити всі документи.
Але ранок вирішив внести свої корективи.
Коли я вийшла з дому, мій автобус саме від’їжджав від зупинки.
— Серйозно? — зітхнула я.
Наступний автобус мав бути лише через тридцять хвилин. А це означало, що я точно запізнюся.
І саме в цей момент хтось посигналив.
Я обернулася.
За кермом машини сиділа жінка років тридцяти. Блондинка з блакитними очима і дуже стильним виглядом.
Вона під’їхала ближче і опустила скло.
— Я бачу, ти дуже поспішала, якщо навіть за автобусом вирішила бігти, — усміхнулася вона.
— Сідай, підвезу.
Я трохи вагалася.
Але іншого виходу все одно не було.
Я сіла в машину.
— Дякую. Я Олена. До речі… ти ж не маніячка?
Жінка голосно засміялася.
— Ну, знаєш… я могла б нею бути, якби в мене не було дитини і роботи, де я досить добре заробляю.
— Мене звати Діна.
— Тебе куди підвезти?
— До компанії Global, якщо знаєш де це.
Вона на секунду подивилася на мене.
— Ти там працюєш?
— Так. Сьогодні мій перший день.
— У вівторок? — здивувалася вона.
— Мене поставили перед фактом.
Діна усміхнулася.
— Тоді приємно познайомитися, Олено. Я там теж працюю. Керую відділом маркетингу.
Саме в цей момент ми під’їхали до будівлі компанії.
Я подякувала їй і вийшла з машини.
Переді мною стояла величезна сучасна будівля, значно більша за ту, де я працювала раніше.
Я зробила глибокий вдих.
— Ну що ж… почнемо.
На рецепції мені сказали піднятися на чотирнадцятий поверх.
Коли двері ліфта відчинилися, я побачила великий офісний простір.
Десять робочих столів.
Рецепція.
Кабінет директора.
І моя нова робота.
Сподіваюся вам сподобається, наспупна глава буде від нашого героя.