Не за планом

Глава 2

Олена

Дощ почався саме в ту мить, коли я вийшла з офісу.

Звичайно ж, саме сьогодні я забула парасольку.

Я швидко натягнула капюшон і побігла до трамвайної зупинки, намагаючись не думати про свій новий піджак, який ще десять хвилин тому був ідеально сухим.

— Чудово… — пробурмотіла я, дивлячись на калюжі.

Трамвай уже стояв на зупинці. Двері почали зачинятися.

— Зачекайте! — крикнула я і побігла швидше.

Хтось усередині натиснув кнопку, і двері знову відчинилися.

Я швидко зайшла всередину і видихнула.

— Дякую… — сказала я, переводячи подих.

Я провела рукою по мокрому волоссю і підняла очі.

Чоловік біля дверей дивився на мене з легкою усмішкою.

Він був високим брюнетом із блакитними очима. У його погляді було щось спокійне і впевнене. Він виглядав так, ніби повністю контролює своє життя.

— Ви врятували мій вечір, — сказала я.

— Я просто не люблю, коли люди програють у боротьбі з трамваєм, — відповів він із усмішкою.

Я тихо засміялася.