Глава 8

В це ж час Катя також випивала з подругою, але якщо порівнювати їх з Лесею до братів Бойко, то дівчата були тверезі, наче скельця. Та й вони не мали на меті напитись до втрати свідомості. Це була вечеря з келихом вина. Дівчата ділились своїми враженнями від дня, що добігав до завершення. А ще вони планували свій перший вихідний після важкого робочого тижня. Їх розмову порушив дзвінок у двері.

— Ти когось чекаєш? - поцікавилась Катя у подруги.

— Ні. Але піду погляну кого принесло в таку годину.

Леся пішла поглянути на нежданого гостя. Але коли відчинила двері, то завмерла від несподіванки. З двору на неї дивився величезний плюшевий ведмідь з букетом квітів та ще один букет, але довжиною з людину – за Лесю був, навіть, трохи вищий. Дівчина закрила двері, а коли відкрила знову і побачила ту ж картину, зрозуміла що це ніяка не галюцинація. Але тепер вона помітила іще одну дуже важливу деталь – за ведмедем і квітами стояли, похитуючись два чоловіки. Мовчання першою порушила блондинка, дивлячись то на Дмитра, то на його супутника. Першого вона знала зі статей у пресі, а другого бачила вперше.

— Вам кого?

-Чарівна леді, покличте, будь ласка, Катю. Тут мій брат, Дмитро бажає з нею поговорити. – відповів Олександр, дивуючись, де у нього взялось стільки красномовства, коли хвилин десять тому він ледве повертав язиком. Він стояв обійнявшись з рожевим ведмедем та невеличким букетом квітів.

— Катю! Тут ведмідь! Величезний просто. І шикарний букет троянд стоять, твої улюблені до речі..

Леся була все ще була під враженням від побаченого, тому погукала Катю, розповідаючи про те, що було першим побаченим. Але подумки дівчина хвалила Дмитра за винахідливість. І наполегливість теж. Хоча краще було б з'явитись до Катерини у тверезому вигляді. Але, можливо, алкоголь додасть впевненості йому і він зможе пояснити свою поведінку. Бо що у тверезого на думці, у п'яного на язику.

— Я Олександр. А ці квіти вам. – Сашко порушив мовчання та, зібравши усі свої сили, простягнув у одній руці квіти для Лесі, а іншою притримував іграшку.

-Дякую. Я Леся. Ви, Олександре, проходьте у вітальню. Думаю краще залишити їх наодинці. – Леся насправді не хотіла залишати епіцентр подій, але знала що інакше не можна. Ці двоє мають сам на сам з'ясувати, що між ними відбувається.

Дмитро що весь час зберігав мовчання, поглянув на дівчину, що відчинила їм двері, а тоді на брата. Він коротко кивнув йому на знак згоди зі словами Лесі. Але в останню мить зупинив брата.

— Цього здорованя теж прихопи з собою.

— Е ні, ти тут сам розбирайся із цим ведмедем. А я піду кави вип'ю. Леся, ви ж запропонуєте мені каву?

Леся мовчки кивнула словам Сашка і показала в бік вітальні. — Нам сюди. – без зайвих слів промовила вона та пішла до кімнати, а Олександр за нею.

Катя уже й сама захотіла піти до дверей, після того, як почула розгублений голос Лесі. Але якщо її розгубленість мало дивувала, то почуте, навіть, дуже. Як правильно зрозуміти, що означає репліка "стоять ведмідь та шикарний букет"? Напевно, в прямому сенсі й треба розуміти.
І ось вона вийшла у коридор та побачила доволі цікаву картину. Леся з якимось чоловіком пішла у вітальні, але двері на вулицю не замкнула. А коли поглянула туди, то одразу зрозуміла вчинок подруги. Там дійсно був іграшковий ведмідь більший за  ріст людини та не менші квіти. Але коли вона зупинила погляд на чоловікові, який притягнув ці подарунки до її дому, то ахнула. То був Дмитро. Власною персоною.
Катерина дивилась на чоловіка і мовчала, підбираючи у голові слова.

— Дозволиш зайти? – поцікавився Діма, розглядаючи її так, ніби вперше побачив. У звичайних джинсах та легкій кофточці вона мала інший вигляд, але була такою ж прекрасною. Її чорне довге волосся розпущене, але й ця проста зачіска їй личила. Катя виглядала так мило і по-домашньому без макіяжу та ділового стилю в одежі.

— Все одно ж не підеш. – Катя не запитувала, а стверджувала, бо вже знала яким наполегливим він може бути. Тоді перевела погляд на ведмедя. — Це ще що за чудо?

Дмитро посміхнувся, бо про себе вже радів маленькій перемозі. Вона його не вигнала, як тільки побачила, а це вже добре. Почувши її згоду він поставив ведмедя сперши на стіну та заніс квіти у коридор.

— Це квіти тобі, сподіваюсь не викинеш, хоча б тому що вони твої улюблені. А ще тому, що тендітній жінці буде важко це зробити.

Далі він повернувся за ведмедем і це виявилось найважчим для нього завданням. Плюшевий велетень не хотів пролазити у двері. А може це він не міг його занести, бо був напідпитку? Але попри алкоголь у крові, він і слова до купи міг зв'язати, і рухався ще добре.
Діма довго возився з іграшкою, подумки сто разів жаліючи, що взяв найбільшого у магазині, а не трохи меншого. Але все ж це "чудо", як його назвала Катя, боком проліз у двері та розмістився біля стіни.

— А це твоїй доньці подарунок. Чи ти думала, що наявність у тебе дитини мене зупинить?

Катя стояла спершись на протилежну стіну і посміювалась, дивлячись на нього з ведмедем. Сама вона не знала, про що тепер говорити з чоловіком, бо вважала, що уже раніше ясно дала зрозуміти свою позицію.

— Це звісно, приємно, що ти не забув про мою дитину, але.. Навіщо це тобі?

Ось настав час для найголовнішого зізнання у його житті. А це було значно важче зробити саме перед нею, ніж розповідати брату за пляшкою алкоголю. Бо слід було підібрати правильні слова, щоб Катя повірила у щирість сказаного. Він здавався їй на милість, наче засуджений суду.

— Хочу аби жінка, яка не дає мені ночами спокійно спати, була зі мною. Я працювати, навіть, не можу. Ти не виходиш з моєї голови.

Діма дивився у її очі та молив Бога, аби вона хоча б на хвилинку думала про нього. Аби їх поцілунки зародили і її серці хоч капельку почуттів. Він підійшов до жінки майже впритул і взяв за руку. Він поклав руку коханої на своє серце та поглянув на неї.

— І засіла тут теж добряче. Я вперше відчуваю те, чого ніколи раніше не було. Я закохався в тебе, Катю.