Глава 3

Тишу в дитячій порушив телевізор, що увімкнув маленький чорноволосий ангелочок, схожий як дві краплі води на маму.
Катерина тихо зайшла до кімнати до своєї чотирьох річної донечки та посміхнулася. Ще жодного разу вона не пошкодувала, що залишила дитину і не зробила аборт. Тепер це був найбільший і найкращий сенс життя для неї. Катя обійняла своє малятко і легенько поцілувала донечку у щічку.

— Доброго ранку, зайчик! Мама вже на роботу біжить. Не сумуй і слухайся тьотю Лесю. Добре?

Дівчинка посміхнулася так щиро і радісно, що на душі у її мами одразу потепліло. Їх обійми надавали сили їй, на весь день був забезпечений хороший настрій. Катя ще раз поцілувала доню і пішла до свого авто, щоб там перетворитись на істинну бізнеследі.

В офісі на Катерину чекав сюрприз. На її столі стояв великий і дуже гарний букет рожевих троянд, що було просто небачено, бо раніше жоден чоловік не надсилав їй квіти. Вона вдихала аромат квітів і, торкаючись пелюсток, думала хто ж є автором цього сюрприсюрпризу

Йзу. Може вдячний клієнт? Але співпраця з ним успішно завершилась два дні тому. Про Дмитра вона воліла не думати. А коли думала, то завжди згадувала той поцілунок. Так її не цілував ще жоден чоловік, або ж то були не ті чоловіки, а він саме той? Ні, таку думку Катя проганяла одразу і ще довго сварила себе за неї. Тепер вона не довірить своє серце жодному чоловікові. Гіркий досвід навчив її. Тепер це не входить в її плани. 
Думка ж про можливу співпрацю ж вже не відвідувала її голову. Після тої розмови та ще більш бурхливого її завершення навряд чи Дмитро захоче працювати з її компанією. Так, в замовленнях не було потреби, але ще один вигідний контракт ніколи не завадить, хоч і бізнес стабільно іде в гору.

Весь день Катя посміхалася. День минав у хорошому настрої. Вона була однією з найкращих у своєму бізнесі. Телефонувати із жіночого журналу та пропонували їй інтерв'ю, що могло б стати ще й хорошою рекламою. А ще Катя мала змогу розповісти іншим жінкам, що варто завжди вірити у себе, свої сили та перетворювати в реальність свої плани.

Сидячи над документами та ставлячи на них свій незамислуватий підпис, вона не помітила, як двері тихо відкрились та в кабінет зайшов відвідувач. Знову, вона не помітила як Дмитро зайшов. Тепер уже вдруге.
Катя відчула на собі чийсь погляд і підняла голову. Її серце пропустило удар, чи це їй тільки так здалося? Він дивиться в її очі та мовчить в очікуванні, а її серце забилося частіше.

— Здивована вас тут бачити, Дмитро Іванович. Що привело вас сюди знову?

А він же дивився на неї поки Катя працювала. Цікаво, вона знає як морщить носика, коли читає, щось і воно не надто цікаве? А як закусує губу, коли зосереджено щось вивчає? Дмитро дивився на жінку і милувався нею. Не тільки жінка-загадка, а витвір мистецтва. Її довге волосся зв'язане у кінський хвіст, ховалось під піджаком. Мабуть, одягала його і вже збиралась додому, але папери затримали. І фігура прекрасна – пісочний годинник, де все було на місці.

— Доброго вечора, Катерино. Радий, що ти прийняла квіти. Сподіваюсь, не для того, щоб потім ними з'їздити мені по обличчю? – жартома запитав він, хоча й нишком хвилювався аби його версія не була правдивою.

— Що ви, пане Бойко. Квіти ж не винуваті, що це саме ви їх надіслали. Тим паче ви не гідні, аби бити вас моїми улюбленими квітами.

Катя посміхнулася, так щиро як тільки могла в ту мить. Квіти дійсно були її улюблені. Але от його версія про їх призначення прийшлась до смаку пані Ходзінській. Хоча, таку красу було шкода не тільки викидати, а й нищити. Але от подумки Катя добряче себе лаяла: Ну от як можна бути такою дурепою і не пошукати картку в букеті? Потім обов'язково подивлюсь, що цей самовпевнений нахаба там нашкрябав. Але навіщо було бовкнути, що це улюблені? Ех, Катю, Катю, здаєш позиції.. Знову подумки пожурила вона себе і перевела погляд на папери.

— Ти додому збираєшся? – з делікатністю танку поцікавився Діма, за що подумки дав собі по голові, але трохи м'якше продовжив: — Я можу підвезти. Заодно й розповім про послуги, що мені потрібні від твого агентства..

Так, із тим що він нахаба, та ще самовпевнений, я не помилилась. Ще й додому він вирішив мене підвезти. А як же, так я і погодилась. Ще чого? Чи може ляпаса тоді сильнішого дала, ніж думала і він всі мізки розгубив? – в голові прокручувала думки Катя одна за одною, але ніякого висновку так і не зробила. Чому вона так губиться в його присутності теж поки не розуміла, але одне знала напевне, разом їм не по дорозі. Від свого плану не мала наміру відступати – жодному чоловікові немає місця в її житті.

— У мене є власне авто і додому я поїду теж сама. Робочий час у мене закінчився, тому деталі співпраці ми можемо обговорити лише в робочий час! – кинула йому Катерина, як собаці кістку, навіть не глянувши. Встала з-за столу та легким рухом руки підхопила сумочку. Кинула швидкий погляд на робочий стіл, а тоді на Дмитра.

— І я не дозволяла називати мене Катею! Не треба мені тикати. – кинувши ці слова, жінка швидко попрямувала на вихід із кабінету. Комусь, могло здатися, що вона тікає, і це не було помилкою. Катя дійсно тікала. Тікала від нього. Від дурниць, які могла наробити. А Діма ж дивився на неї та нишком посміхався.

— Зустріньмось завтра пообідді в "Божественному саду".

Це була остання спроба на сьогодні витягнути її з її ж офісу кудись в інше місце. Але чи буде вона вдала? Він не знав. Але надіявся на це.