Розділ 15

Коли розмови закінчуються я йду першою на вихід, Денис за мною, а дівчина-гостя з моїм бойфрендом. Денис зупиняє мене торкаючись руки.

-Давай пообідаємо разом. В тому кафе, що біля офісу. Хотілося б з тобою поговорити.- каже Денис, дивлячись на мене.

-Про що?- питаю, дивлячись йому в очі.

-Про життя. – каже і всміхається.

-Ну, добре. Чекай через півгодини. Маю владнати дещо по роботі.- кажу, дивлячись на Гліба, який  теж домовляється зустрітися з незнайомкою.

-Добре. До зустрічі.- каже всім нам і забравши свою супутницю під руку виходять з компанії.

-Про що  ви розмовляли з Денисом ?- питає Гліб обіймаючи мене.

-Ревнуєш? Запропонував зустрітись в обід, поговорити про життя.- кажу повертаючись до коханого і обнімаючи.

-А хто ця дівчина?  І що ви з нею так довго обговорювали?- питаю дивлячись в очі.

-Давай  я тобі про це пізніше розкажу. Тут занадто багато вух.- каже і поцілувавши коротко в губи, йде до кабінету.

-Ну, добре. Тоді піду обідати з Денисом.- кажу йому в слід.

-Тільки не довго.- каже.- Бо буду ревнувати.- і закриває двері в кабінет.

-Нічого, тобі корисно поревнувати. А то окрім справ мене вже зовсім не помічаєш.- це вже кажу  сама до себе.

         Одягаюсь і рушаю на вихід. На вулиці грудень, світить сонечко, але сильний мороз. Заходжу до кафе і бачу Дениса, що сидить за нашим звичним столом.

-Я замовив тобі десерт і каву.- каже Денис допомагаючи мені сісти.

-Дякую.- кажу, сідаючи за столик.

-Ти стала дуже гарною дівчиною.- каже Гліб, поки ми чекаємо замовлення.

-Від тебе очей теж не відірвати. Мабуть В Польщі відбою від дівчат не було.- кажу дивлячись на нього.

-Їм ніколи було оцінювати мою красу. Я працював 24/7, без відпусток і вихідних. Накопичив трохи грошей, далі взяв кредит у банку і відкрив цю фірму.- каже Денис.

Нам приносять замовлення.

-А хто ця дівчина, що була з тобою?- питаю, смакуючи десертом.

-Моя помічниця.  Прийшла на співбесіду, і сказала, що вона нам потрібна. Від такого зухвальства, захотілося дізнатися, на що вона спроможна. І як виявилось, вона доволі розумна дівчина.- каже одногрупник, смакуючи кавою.

-Отже, красунчик з вільним серцем приїхав підкорювати Україну?- питаю його всміхаючись.

-Так. Ти права.  А як ти? Знайшла своє кохання?- питає  примруживши очі.

-Так, ми зустрічаємося з Глібом.- кажу п’ючи каву.

-Я так і думав. Він ще, коли ми були на практиці дивився на тебе закоханими очима.- каже Денис.- Невже одружитися не пропонував?- питає.

-Пропонував. І не раз. Вже 3 рази. Але спочатку я відповідала «Ні», потім «Ще рано», а останнього разу погодилась, але тема весілля відклалась на пів року.- кажу тримаючи чашку в руках.

-Ого. Навіщо ж ти його так мучиш? Невже не кохаєш?- питає людина, яку кохала в минулому.

-Кохаю. Але якісь сумніви гризуть мене зсередини.- кажу правду колишньому одногрупнику.

-Тоді потрібно поговорити по душам. Якщо звісно ви хочете продовжити шлях разом.- каже Денис.

-Ти правий. Але все не вистачає часу.- кажу сумно.

-Для коханих потрібно знаходити час, особливо в цей не легкий час.- каже з сумом в голосі.

-Як батьки? Мама?- питаю я.

-Батьки розлучились. Батько знайшов собі іншу родину. А мама… Мама померла 2 роки тому.- каже з гірким сумом в голосі, дивлячись у вікно.

-Співчуваю.- кажу і кладу руку на його руку, заспокоюючи його.

-А ось ти де! Єво, в нас справи, я тобі телефоную вже півгодини, а ти не береш слухавку.- каже Гліб невдоволено зиркаючи на нас з Денисом.

-Може ви з нами пообідаєте?- питає Денис у Гліба.

-Нема коли. Дуже примхливий клієнт. Маю забрати Єву з собою.- каже беручи мене за руку.

-Дякую за обід.- каже Денис мені.- Був радий поспілкуватися.- каже всміхаючись, поки я вдягаюся.

-Взаємно. До зустрічі.- кажу я і ми з Глібом виходимо на вулицю.

-І що це було, -кажу забираючи руку.

-В нас купа справ, а тебе нема.- каже Гліб, а я бачу як він злиться поглядаючи на двері, що ведуть в кафе.

-І головна справа: чому моя кохана зустрічається з колишнім однокласником?- питаю, йдучи до компанії.

- І головна справа, чому моя язвочка не  хоче виходити за мене заміж.- каже наздоганяючи мене, та беручи за руку.

-Давай поговоримо про цепізніше. Тут багато вух.- кажу його словами, і цілуючи в губи вислизаю з рук.

-Хитрунка.- каже Гліб, всміхаючись, а я швидким кроком заходжу в будівлю компанії.

Займаю своє місце за столом і продовжується робочий день.