Розділ 12

-Якісь проблеми?- запитує Гліб Артемович.

-Та ні, все добре.- кажу трохи роздратовано, кладучи телефон в сумку.

-Може ти хочеш піти?- спитав він.

-Так, мабуть.  А можна?- питаю, дивлячись на боса.

-Я гадаю, що можна. Ми вже допомогли Марку та Поліні. Зараз скажемо, що ти втомилась і я тебе відвезу, куди тобі потрібно.- сказав бос, теж трохи дивною інтонацією в голосі.

Він відійшов на декілька хвилин, а потім повернувшись сказав:

-Все, можемо йти. Я попрощався за нас обох. – сказав бос і ми рушили на вихід.

Ми йшли мовчки до машини. Потім сівши в машину, бос спитав:

-Куди тебе відвезти?

-За ось цією адресою.- показала смс в телефоні.

-Що у вас там?- спитав холодно, не дивлячись на мене.

-Вечірка. Святкують закінчення практики.- сказала дивлячись на дорогу.

-Зрозуміло.- сказав хлопець.

Далі ми їхали мовчки. Коли ми зупинилися  біля дачі Андрія, я вже взялась за ручку дверей, коли побачила, як Денис сидить на лавці біля будинку один. В мене серце від кохання, що мене переповнювало в цей момент, мало не вистрибнуло з грудей. А потім я побачила як вийшла якась дівчина і обійняла його. Він її. Потім вони почали цілуватися. Я не витримала і закрила очі. Відкривши очі, я побачила, як вони пішли в двір. Я закрила двері машини і поглянула на боса. Мені здалося, чи він дивився на мене з жалем?

-Додому?- тільки й спитав.

-Так.- сказала я ледь тримаючи себе в руках.

Ми так же мовчки поїхали додому.

-Зупиніть  біля річки.- сказала я.

-Ти що задумала?- спитав бос поглянувши на мене похмуро.

-Хочу подумати. Потім сама дійду додому. Тут не далеко.- сказала я дивлячись на нього з благанням.

Хлопець не витримавши мого погляду, зупинив автомобіль.

-Дякую за все. До побачення.- сказала я вискакуючи з авто.

Але бос не поїхав. Він вийiов з авто разом зі мною.

-Можна я побуду з тобою?- спитав він.

-Навіщо?- спитала я.

-Просто мені буде спокійніше.- сказав хлопець.

-Все буде добре. Не потрібно мене  контролювати.- сказала я підходячи до річки.

-Як же тут гарно! Все місто, наче на долоні. Нічні вогні.- сказала я.

-Так, що може краще заспокоювати?- сказав бос, стаючи поряд зі мною.

Я мовчки поглянула на нього.

-Чому ви не поїхали?- спитала я, поглянувши на нього.

-Набридла моя компанія?- спробував пожартувати бос.

-Та ні. Просто це мої переживання. Я маю це пройти сама.- сказала я.

-А якщо я хочу тобі допомогти?- сказав бос підходячи ближче.

-Я сама впораюсь. Ви ж уже мене попереджали щодо Дениса. А я все не можу викинути його з голови і серця.- сказала я сумно.

-Це  не завжди легко зробити. Але ти впораєшся.- каже мені Гліб Артемович та розкриває для мене обійми.

 А я ніби маленька дівчинка обнімаю його. І відчуваю спокій на душі. А ще по щоках котяться сльози.

-Гей, ти що плачеш?- питає бос, коли я піднімаю голову.

-Трішки.- кажу.

-Не треба.- каже не випускаючи з обіймів і витираючи мої сльози серветкою.

-Все що не робиться – все на краще.- каже він дпоправляючи мою зачіску.

-Дякую.- кажу дивлячись йому в очі.

-За що?- питає хлопець.

-За те, що завжди підтримуєте в складну хвилину. – кажу я відчуваючи  мурах по тілу.

- Я з тобою можу і посваритися і підтримати.- каже бос нахиляючись ближче до моїх губ.

 Але не встигає поцілувати, бо я чую голосну  мелодію свого телефону.

-Це мабуть мама.- кажу я звільняючись з обіймів.

-Доню, ти де?- підтверджує мої здогадки мама.

-Не далеко біля дому. Скоро буду.- кажу в слухавку.

-Давай, швидше. Вже пізно.- каже мама.

-Добре. Цьом.- кажу і відключаюсь.

-Мама. Турбується. Маю йти додому.- кажу я намагаючись не дивитись в очі хлопцю, з яким мало не поцілувалась.

-Добре. Поїдемо. Вже й справді пізно.- каже Гліб і ми йдемо до машини.

В машині лунає музика. А ми мовчки їдемо. Доїхавши до будинку, я ніяково повертаю голову до боса.

-Дякую ще раз. До побачення.- кажу і боязливо вискакую з машини.

-До побачення.- каже мені бос услід.

Біжу до під’їзду не обертаючись. Але біля дверей все ж не витримую і обертаюсь. Хлопець стоїть біля машини, посміхається і махає мені рукою. А я відповідаю посмішкою і теж махаю рукою. Піднімаючись на свій поверх думаю про події вечора. Про дівчину Дениса, про те, як бос мало мене не поцілував, і про те, як мені хотілося, з ним поцілуватися. Чудово! Здається я заплуталася. То мені Денис потрібен, то Гліб. Може тиждень розлуки з босом прояснить ситуацію.