Розділ 11

От і настала п’ятниця.  Останній день практики.  А також, коли ми маємо піти з босом на нове побачення в чотирьох. Я вже зібралась йти додому,як мене покликав бос.

-Ну, що ж. Я заїду за  тобою о 7?- спитав бос збираючись також.

-Так, добре. Я сподіваюсь, що це ми так зустрічаємось востаннє?.- спитала я.

-Сподівайся.- сказав бос тихо, але я почула.

-Що?- спитала здивовано.

-Я теж мподіваюсь.- сказав усміхнувшись і підштовхуючи мене до дверей.

Ми вийшли разом. Потім до мене покликала  Кіра і я зупинилась. Бос же рушив на вихід.

-Мене почекай, подруго. От і скінчилася практика. Можна і відсвяткувати.- сказала подруга і ми теж рушили на вихід.

-Дівчата, а ви сьогодні святкуєте з групою?- спитав Денис у нас з Кірою.

-Що святкуємо?- спитала я поглянувши на нього.

-Закінчення практики! Збираємось у Андрія на дачі? Вас забрати?- спитав він чомусь глянувши на мене.

-Я тільки за! – сказала подруга.

-У мене нажаль плани на вечір. Я не зможу.- сказала я проклинаючи свого боса.

-А може якось можна їх перенести?- спитав Денис, стаючи між нами з Кірою і обнімаючи нас за талію.

Мені від цих його обіймів хочеться погодитися на все що завгодно.

-Ні, ніяк. Може наступного разу.- сказала я звільняючись з обіймів.

-Нам буде тебе не вистачати.- сказав Денис, дивлячись з ніжністю на мене.

-Ну, добре. Гарно вам погуляти.- сказала я й ми з подругою пішли на автобусну зупинку.

-Чому життя таке не справедливе! А може відмовити босу. Сказати, що погано себе почуваю.- спитала з надією я.

-Дивись сама. Але тобі ще з ним працювати. А Денис, сьогодні тут, а завтра в Польщі.- сказала подруга.

-Ти права. Якщо доля, то ще зможемо поспілкуватися і пізніше.- сказала я сумно.

-Я послідкую за ним на вечірці. Перевірю, як він себе буде поводити.- сказала подруга і ми зайняли місця в автобусі, що під’їхав.

Приїхавши додому, перевдягнулась в джинси та светр. Завязала високий хвіст, підправила мейкап. Перевдяглась в кросівки і куртку, одягнула шарф. І стала чекати дзвінка боса. Через деякий час прийшла смс «Спускайся», від боса. Спустившись вниз, я зустріла його з невеличким букетом квітів.

-Тобі.- сказав Гліб Артемович,  подаючи букет осінніх квітів.

-Дякую. А навіщо?- спитала, вдихаючи аромат квітів.

-Ну, щоб не говорили, що на побачення, я навіть квітів тобі не подарував.- сказав бос, а мені чомусь стало сумно і образливо.

-А так просто на квіти я не заслужила.- сказала собі під носа, сідаючи в авто.

-Що ти та говорила?- спитав бос, сідаючи за кермо.

-Нічого! Кажу, краще б я поїхала з друзями на вечірку. А не з вами на це фальшиве побачення.- сказала відвертиючись до вікна.

-Ну, звісно! Та же буде кохання всього життя! А тут я зі своєю пропозицією!- роздратовано сказав бос.

-Куди їхати?- спитав бос набираючи швидкість.

-Тобто?- спитала я, схопившись за сидіння.

-Де там ваші зустрічаються? Відвезу тебе! Не треба мені твоїх жертв!- сказав бос, а мені чомусь стало ніяково за свої слова.

-Не треба. Я ж вам пообіцяла.- сказала я перекрикуючи гул мотору.

-Адреса?!- спитав ще раз бос.

-Я не поїду! Я вже відмовилась!- прокричала я.

Раптом авто зкинуло швидкість і спинилось.

-Ти божевільний тиран!- закричала я стукаючи по спині кулаками, від надлишку емоцій.

-А хто мене таким робить?- спитав бос, намагаючись зловити мої руки.

-Що я роблю? Їду з тобою куди скажеш. Що не так?.- спитала я  все ще стукаючи його  по спині.

Гліб все таки спіймав мої руки, і потягнув на коліна.

-Все не так.- сказав він поглянувши в моє обличчя.

-Відпусти.- попросила, відчуваючи себе не зручно.

Що я роблю в нього на колінах, і чому зовсім не хочеться вставати?

-Не можу.- каже він ледь чутно мені на вухо.

А я відчуваю мурах, що розбігаються по всьому тілу.

-Твоя сестра нас чекає.- сказала так же тихо як і він.

В цю хвилину і справді залунала мелодія дзвінка.

-Алло.- сказав Гліб, відпустивши мої руки і взявши слухавку.- Так, вже майже доїхали. Скоро будемо.- сказав він, кладучи телефон в кишеню.

Я намагаюсь встати з його колін і перелізти на своє місце. Добре, що він в цей момент мовчить, і підтримує за руку, що б не впала. Обоє видихаємо і не дивлячись одне на одного рушаємо. Відвертаюсь до вікна і бачу своє палауче обличчя. Це що зараз було? Ревнощі? Але  чому? Невже бос  і справді до мене щось відчуває. А що відчуваю я? Мені складно поки відповісти на це питання. Але те, що він зачіпає  якісь струни моєї душі – однозначно.