Розділ 10

Розділ 10

Єва

Ми сіли в машину і рушили. Навколо проминали вечірні вогні. В машині лунала тихо музика. Все-таки тишу першим порушив бос.

-Дякую, Єво, за те, що ти зі мною поїхала. З тобою ця зустріч була без наслідків для Марка, Поліни та мене.- сказав бос глянувши на мене на світлофорі.

-Нема за що. Я рада, що була корисною.- сказала я сухо, а сама вже мрію про своє ліжечко і сон.

-Як добре, що Марк виявився твоїм однокласником.- сказав Гліб.

-Чим же?.- спитала я здивовано.

-Ти мені зможеш трохи розповісти хто він та чи буде моя сестра з ним в безпеці.- сказав хлопець, поглянувши на мене якось загадково.

-А що розповідати. Звичайний хлопчина. Не з багатої родини.  Є родинна кондитерська. Але це ви і так уже знаєте.- сказала я поглянувши на боса.

-А який він був у школі?- спитав бос.

-Якщо ви маєте на увазі чи бігали за ним дівчата. То скажу, що я чула лише про одну чи двох.  Але ми не бачилися з закінчення школи. Можливо щось і змінилося.- сказала я.

-Дякую.- сказав бос, ніби розчарувавшись у відповіді.

-Мені здається, що Марк дуже любить Поліну. Адже він так закохано та ніжно на неї дивиться. А далі – час покаже. Потрібно дати шанс стосункам.- сказала я і відчула, що ми спинилися.

-Добре, дослухаюсь до твоїх думок. Щодо п’ятниці…- почав бос.

-Обговоримо це пізніше. – сказала я доповнивши боса.

-Добре. Поговоримо про це пізніше.- сказав Гліб.

Я вийшла з машини, а Гліб вийшов також і підійшов до мене.

-Дякую,  ще раз за допомогу.- сказав він стоячи досить близько.

-Не  має за що. До побачення.- сказала я і раптом  Гліб нахилився до мене.   Доторкнувся рукою до мого капішона і показав мені листочок клена, що заплутався у моєму волоссі.

-На память про сьогоднішній вечір.- сказав він і посміхнувся даючи мені листочок.

-Дякую. – сказала я зачаровано  дивлячись на нього.

Моє серце здавалось вискочить з грудей, а на душі чомусь стало щемливо солодко і хотілось усміхатися.

-На добраніч.- сказала я і пішла додому.

Дійшовши до дверей під’їзду, я не витримала і оглянулась. І зустрілася з поглядом хлопця. Він кивнув мені, помахав рукою і сів за кермо. Я теж йому помахала і рушила до квартири. Ні однозначно він діє на мене якимось незвичайним чином. Мені з ним одночасно і спокійно і бентежно. Добре треба обговорити події з подругою.

-Ну, що як ваш вечір? – спитала Кіра.

-Незнаю що й сказати. – і я розповіла подрузі про свої пригоди.

-Ну, що я можу тобі сказати. З у сього я роблю висновок, що ти з босом не зовсім байдужі одне до одного.- сказала подруга, а я мало з ліжка не полетіла, з телефоном в руках.

-Не вигадуй. Все не так. Просто я чомусь не зовсім адекватно на нього реагую.- сказала я червоніючи.

-Ото ж і воно. Тобі потрібно трішки більше часу розібратися в собі і своїх відчуттях.- сказала Кіра.

-Ще декілька днів – і кінець практики. А там тиждень для захисту, і щоб підготувати документи для роботи. Я думаю вистачить часу для того щоб розібратися в собі. – зробила я підсумок.

-Можливо. До речі, я завтра теж йду на побачення зі своїм коханням.- сказала загадково подруга.

-З Владом?- спитала я здивувавшись.

-Так. Сам запросив. Так що завтра ти за мене триматимеш кулачки.- сказала Кіра.

-Обов’язково. Я рада, що хоч ти близька до своєї мети.- сказала сумно.

-Що Денис? Мовчить? Нікуди не  запрошує?- поцікавилась подруга.

-Він шукає підробіток. Йому не до побачень.- сказала я сумно підійшовши до вікна.

-Нічого, прорвемось! Все буде «Ок»!.- сказала подруга.

-Давай спати, бо завтра знову на роботу.- сказала я і ми побажавши «Доброї ночі» відключилися.

         Вночі мені снився сон, що я йду до вівтаря, але мене кличе чоловічий голос. Голос мого боса. Я відкриваю очі і дивлюсь на годинник. Третя година ранку. І знову спати. Аналізувати буду потім.

****

І що вночі було? Чому я чула голос боса? Мабуть запрацювалась. Так про себе думала я, йдучи на роботу. Раптом почула як хтось доторкнувся до мого плеча.

-Привіт. Як справи?- це був Денис.

-Привіт. Все добре, дякую.- сказала я і всміхнулась на всі 32.

-Каву будеш, - спитав він тримаючи в руках два стаканчика з кавою.

-Не відмовлюсь. Як справи з роботою?- спитала я відпиваючи каву.

-Двоюрідний брат пропонує поїхати на заробітки до Польщі. Тому переведусь на заочне і поїду. Мамі потрібно на після операційний період.- сказав він,  а я моє обличчя, ніби побачило кислий лимон.

-А тут, що немає роботи? – спитала з надією.