Розділ 8

Єва

От і скінчився робочий день. Я почала збиратися.

-Куди ви так поспішаєте, Єво. Готуватися до завтрьошнього вечора?- спитав бос випробовуючи моє терпіння.

-Ні. У мене і без вас багато справ. До речі. Скажіть, а у вашій компанії є вільні робочі місця?- спиталая зупинившись біля дверей.

-Ви зібралися працювати на двох  посадах? Ще практика не закінчилася. З усім справитесь?- спитав бос підходячи до мене, й стаючи поряд.

-Я не для себе. Для Дениса. Його матері будуть робити операцію, а грошей не вистачає. Тому він хоче влаштуватися на роботу.- сказала я стараючись не розсердитись на його підколи.

-А ну, так! Денис! Хто б міг подумати! А він сам може щось зробити без твоєї допомоги?! – спитав бос підвищуючи голос.

-Я просто хочу допомогти своєму одногрупнику.  Але краще я піду у відділ кадрів. Сподіваюсь, що там ще не всі розбіглися.- сказала я,  тільки взялася за ручку дверей, як мене зупинила рука Гліба Артемовича.

-Пробач. Я не хотів на тебе накричати.  У нас нема вільних вакансій, але в мене є друг, який займається благодійними фондами. Якщо операція потрібно швидко – краще звернутися туди. – і бос дістав і дав мені візитку.

-Дякую.- сказала я беручи візитку.

Бос поглянув на мене, ніби хотів щось сказати, а потім відкрив двері, пропускаючи мене з кабінету.

-Ну, що пішли? – спитала я підходячи до Дениса.

-Ага, зараз, я вимкну комп.- сказав хлопець.

-До побачення, практиканти.- сказав бос, проходячи мимо нас і дивлячись на мене.

-До побачення,- сказали ми хором з Денисом.

Коли бос зник за видихнула за рогом, я нарешті  видихнула з полегшенням.

-Що важкий день? – зрозумів по-своєму Денис мій видих.

-Ага.-кажу.

-То, що пішли?.- спитав він і ми вийшли на вулицю.

-У мене гарні новини. Мені дали номер благодійного фонду. Там можуть швидше дати на операцію гроші, ніж ти їх заробиш.- сказала я всміхаючись.

-А це гарна ідея.- сказав Денис.- Ти така розумниця.- сказав він і  обійняв мене.

В цю хвилину, я буквально опинилася в своєму сні. Мені було так добре і хвилююче.

 - Зателефонуймо?- спитала я, звільняючись з обіймів.

Ми зателефонували і нас попросили завтра підїхати в обідню пору із документими хворої і карткою з аналізами.

-Ура! Все буде добре! Зараз прийду додому і порадую маму. Але роботу все- таки буду шукакти.  Ще потрібні будуть гроші на ліки.- сказав Денис і почав на радощах мене кружляти. - Може в кафе? Пригощу тебе смачненьким?- спитав він ставлячи мене на землю.

- Мабуть не треба. Тобі потрібно берегти кошти – сказала я, трохи сумно.

-Тоді давай прогуляємось. Я тебе хоч додому проведу.- сказав Денис, а  я почала посміхатися на його слова.

-Ну, це можна.- сказала я, і ми пішли парком.

Вже була золота осінь. Було красиво, тепло. Навколо гуляли закохані пари.

Денис почав мені розповідати про свою родину, я про свою. А потім ми вирішили зробити фото, на згадку про такий гарний вечір.

 -Дякую, тобі за гарний вечір,- сказала я.

-Це я тобі вдячний за допомогу.- сказав хлопець.

Він наблизився до мого обличчя, подивився в мої очі, а потім на губи, але поцілував в щоку.

-До завтра.- сказав він спостерігаючи за моїми емоціями.

-Бувай. – сказала я, ховаючи розчарування, опустивши очі вниз.

Я прийшла додому з мрійливим обличчям. Поки не згадала, що мене очікує завтра.

****
         Будильник продзвенів, як завжди вчасно. Я знову додивлялася свій сон. Але цього разу мені снилося, як ми гуляли парком з Денисом, і як він мене пристрасно цілував. Як жаль, що це був лише сон. Сьогодні день презентації проекту перед замовником. Хвилююся страшенно, адже  від нього залежить моє подальше майбутнє і кар’єра. Про те, що чекає мене увечері, навіть думати не хочу. Тому зібравшись у свій кращий костюм фіолетового кольору і такі ж туфлі. Зробила мейкап. Вклала волосся. Накидаю плащ.  Все я готова.

***

-Доброго ранку.- каже бос, заходячи в кабінет.

Він до речі теж дуже стильно одягнений сьогодні. Мої очі чомусь оглянули його з голови до ніг.

-Ну, як я виглядаю?- спитав бос, дивлячись на мене.

-Шикарно.- сказала я. –Впевнена, замовнику сподобається.- його посмішка враз зникла з обличчя.

-Маленька змія.- сказав він, йдучи до столу.

-Добре, що не анаконда.- сказала я, сміючись в душі від його погляду.

-Ти готова до презентації? Замовник через півгодини буде тут.- сказав Гліб Артемович.

-Так, звісно. Все готово. – відповіла я й взявши флешку пішла готувати проект в залі для переговорів.