Розділ 5

Я підняла очі  і зустрілася з поглядом з сіро-синіми очима. Ми дивилися один на одного декілька секунд, але цього вистачило, щоб моє тіло вкрилося мурахами, а обличчя почало чомусь палати. В цей момент я почула звук мого телефону. Буквально підскочивши зі свого місця я рушила на звук.

Телефонувала мама.

-Алло, мам.- сказала я, вічуваючи тривогу.

-Алло. Доброго ранку, доню. І коли тебе додому чекати? Ти забула, що ми сьогодні збиралися до бабусі з дідусем в село? – говорила мама, а я трішки видихнула, бо мама нічого не сказала за те, де я провела ніч.

-Так, уже мчу. – сказала я, йдучи до дверей.- скоро буду вдома.

-Розмови щодо вчора тобі не уникнути. Так і знай.- сказала мама і відключилась.

-Я тебе підвезу.- сказав Гліб Артемович.

-Не потрібно. Я й так забрала у вас ваш вільний час. Дякую за все.- сказала я і помчала до ліфту.

 Вийшовши на вулицю з ліфту, я побачила свого боса біля машини.

-Я все-таки думаю, що так буде швидше. Тим паче мені потрібно поїхати по своїх справах.- сказав він відкривши мені двері авто.

-Ну, добре. Буду в боргу.- сказала я пристібаючи ремінь.

-Нехай так.- сказав примружуючи очі хлопець та заводячи машину.

Гліб Артемович увімкнув радіо і ми їхали мовчки слухаючи новини та музику. Коли ми зупинилися біля мого підїзду, я ще раз подякувала босу і буквально помчала додому. Зайшовши в квартиру, я зустріла маму біля дверей. Вона вже була на поготові їхати в село.

-Ну, нарешті! Швидко перевдягайся і на автобус. А то будеш на велосипеді 5 км крутити.- сказала мені сердито мама.

-Біжу, біжу.- сказала я і помчала перевдягатися.

****

-Ну, і чому ти сьогодні не ночувала вдома?. Довго гуляли? Чи багато випили?.- спитала мама, скануючи мене поглядом.

 Ми вже їхали в автобусі, але через шум, ніхто окрім нас, розмови не чув.

-Так, довго гуляли. А потім я не захотіла вас з татом будити. А чому він з нами не їде? Знову на роботі?.- спитала я переводячи тему.

-Наступного разу попереджай, щоб ми не хвилювались.- сказала мама.

-Добре, мамо.Я тебе люблю.- сказала я її обнявши.

-Хлопця там часом не зустріла? – спитала мама, дивлячись на мене.

-Та ні. Щось ніхто не сподобався. Мабуть моє кохання десь мене чекає в майбутньому.- сказала з гіркотою в голосі.

-Ти в мене гарна дівчина. Все в тебе буде. Тільки почекай. Можливо твоє кохання вже поряд, а ти його не помічаєш.- сказала мама.

-Поживемо, побачимо.- сказала я.

Дорога минула швидко, бо я знову задрімала.

-Вставай, спляча красуню. Треба йти.- сказала мама, будячи мене.

-Іду. – сказала я солодко позіхаючи.

 Мені знову снився сон про весілля. Але цього разу нареченого я не побачила біля вівтаря.  Мабуть, я дуже розчарувалася в Денисі.

Бабуся з дідесем зустріли нас біля двору. Обійняли і запросили нас до хати.

-Як справи, внучко.- спитав дідусь Макар.

-Добре, дідусю. – сказала я його обійнявши.

-А чого така не весела? Може хто образив?- спитав він.

Він мене завжди ніби ренгеном сканував. Я розповіла по-секрету дідусю вчорашній вечір.

-Добре, що все так скінчилося. Твій бос, мабуть гарна людина. Придивись до нього.- сказав дідусь вислухавши мою розповідь.

-Він мене не цікавить.  Я взагалі в хлопцях розчарувалась. Буду жити в селі і радіти життю.- сказала я.

-Поживемо, побачимо.- сказав дідусь мені підмогнувши.

Сьогодні ми мали обірвати вишні в саду. Нарвавши повні відра, ми залишили бабусі на зиму, і взяли собі, покласти в морозильну камеру. Тато приїхав нас забрати на машині.

-Дякую, вам мої любі.- сказала бабуся попрощавшись.

-До побачення.- сказав дідусь на прощання і обійняв мене.

Вдома ми з мамою вирішили зробити вареники з вишнями.  Тому в неділю, тим і займались. Оскільки вишень було дуже багато, то ми ще й спекли вишневий пиріг. Трохи пирога я взяла з собою на роботу.

Сьогодні понеділок. Як мені розмовляти з Денисом? Як поводити себе з босом? Добре хоч Кірі все розказала. Обіцяла в разі чого допомогти.

Прийшовши на роботу ми з подругою розбрелися по місцях.

Ось і бос прийшов.

-Доброго ранку.- сказала я.

-Доброго ранку.- сказав бос, посміхнувшись мені.- Як минули вихідні?- спитав він сідаючи за стіл.

-Без пригод. – сказала я посміхнувшись у відповідь.

-Це добре. А то я вже думав спитати, чи не потрібна моя допомога.- сказав бос уже мене підколюючи.

-Напевно, треба було вас покликати допомогти мені рвати вишні. Ото дідусь був би задоволений.- сказала я  всміхаючись.