Розділ 3

-Ваше завдання буде таке ж я і в усіх, але трішки складніше. У нас є один дуже прискіпливий клієнт. Ми нещодавно отримали замовлення від нього замовлення на дизайн його нового будинку. Догодити йому досить складно. Над дизайном працюватиме вся команда, а ви спробуєте зробити свій дизайн. Якщо мені сподобається, я запропоную його, як ще один  варіант. І ви матимете гарну оцінку за практику, а також можливість співпраці, адже ви вже на четвертому курсі і маєте задуматись над тим, де ви будете працювати. То як вам моя пропозиція Єво? - спитав мій бос посміхнувшись.

-Дуже заманлива пропозиція. Але в мене питання: чому саме я? Чому ви не запропонували такого моїм одногрупникам?- спитала я гордо піднявши голову.

-Скажемо так. Я бачив ваші роботи в університеті, коли приїджав туди. В той самий день, коли ми випадково зустрілися.- сказав Гліб Артемович, а я від здивування мало рота не відкрила.

-А хто вам їх показував і навіщо?.- спитала я  і сердито на нього поглянула.

-Мені їх показував ваш декан. Я часто прошу знайти мені талановитих студентів. Але на жаль, дуже рідко до мене потрапляють такі талановиті, як ви.- сказав він, а я почервоніла від такої похвали.

-Я звісно, вам вдячна за довіру.  Але я ще не достатньо досвідчена. Якщо я не виправдаю вашу довіру?- спитала я.

-А ви вважайте це викликом. Якщо не вийде, ще будете вчитися, а якщо вийде зможете багато досягти. Плюс я завжди можу вам підказати щось, в разі потреби. Ну то як згодні?- спитав мій бос.

-Так, згодна.-сказала я і піднялася із стільця.

-Я радий, що ви погодилися. А тепер я попрошу, щоб вам поставили стіл в моєму кабінеті. – сказав бос набираючи секретаря.

-Це ще навіщо?! Я хочу бути з усіма на рівних!- сказала я і від страху стиснулося моє «заяче» серце.

- Ого, скільки емоцій! Та я гадаю, що так буде краще для проекту. Чи ви мене боїтеся?.- сказав мій бос, поклавши слухавку і встаючи із-за стільця.

-Ні, я нікого не боюсь.- вимовила спокійніше.- просто  не хочу зайвих розмов.- сказала я і почала дивитися в підлогу.

-Ага. Ну, що ж, якщо ви так хочете… Добре. Але якщо будуть якісь питання, то до мене.- сказав Гліб Артемович, зипинившись не далеко від мене.

 В цей момент я підняла очі і поглянула через скляну стіну.  І те, що я побачила мене не дуже порадувало… Там Мій Денис розмовляв з якоюсь дівчиною і посміхався їй, а вона мило щебетала з ним. Враз мій настрій опустився нижче нуля. А я ж хотіла тут звернути на себе його увагу. За розглядом цієї ситуації, я  пропустила той момент, коли бос опинився поряд і дивився туди ж, куди і я.

-Ваш друг, чи коханий?.- спитав він  зовсім поряд.

-Що?? – спитала я, нарешті зрозумівши, що мене спіймали на гарячому. Навіть бос зміг скласти 2+2, і виявити, що до чого. Напевне це всі бачать, окрім об’єкту мого кохання. Бос дивився на мене і посміхався, а я поглянувши на нього, не знала куди себе подіти. Опустивши очі, я здається почервоніла до кінчиків волосся.

-Що не взаємне кохання? Та ви дівчина гарна, молода, ще знайдете своє кохання. Взаємне.- сказав він і серйозно на мене поглянув.

-Вибачте, якщо ми закінчили, то я піду.- сказала я, намагаючись закінчити  не зручну для мене розмову.

-Добре, йдіть. – сказав сухо Гліб Артемович.

А я буквально вилетіла кулею з кабінету.  Підійшовши до помічника боса, спитала куди  мені зараз йти. Вона вказала мені на стіл, який був поряд з Денисовим. Кірин знаходився майже в кінці кімнати.  Я підійшла до столу і розмістившись за столом почала діставати приладдя для роботи.

-Привіт, ще раз.- привітався Денис.

-Привіт. Ти вже отримав завдання?.- спитала я, щоб зав’язати розмову.

-Так. У мене молода та гарна керівниця. Ми з нею вже знайшли спільну мову. А ти як? Знайшла спільну мову з босом? – спитав хлопець мені підморгнувши.

Я поглянула на його кабінет і зустрілася з ним поглядом. Він мені посміхнувся і знову зайнявся роботою. А я поглянула на Дениса.

-Начебто. А там буде видно.- сказала я, поглянувши на телефон.

Прийшло повідомлення на вайбер від Кіри.

-Ну, що там? Як познайомилася з босом? Як завдання? Ти  будеш сидіти біля Дениса?- стільки питань, подруга мабуть згорає від цікавості.

- Давай все потім. Буду працювати. Поговоримо на перерві на обід.- відправила я відповідь.

-Ну, добре.  Але потім все розповіси.- написала подруга.

-Добре.- відповіла я і додала  усміхнений смайлик.

-Що, Кіра пише?.- спитав Денис.

-Так, цікавитиься, як і ти, що та як.- відповіла я, кладучи телефон на стіл.

-Ну, що за роботу. – сказав Денис.

-Так.- сказала я  йому усміхнувшись і почала працювати.

Настав час обіду.

-Ідеш на обід?.- спитав Денис.

-Так, звісно. Ми з Кірою домовилися. – сказала я збираючись.

-А мені з вами можна?.- спитав Денис, а в мене мало серце не втекло з грудей від радості.