Розділ 2

-Отже, коли я приїхала на таксі  на СТО, куди привезли мою машину, то побачила твого сусіда Влада.- почала свою розповідь подруга.

-Він хоч тебе впізнав?- спитала я, п’ючи свою каву.

-Ображаєш, подруго. Слухай уважно.- сказала трохи розсердившись Кіра.

-Я спитала хто може глянути машину? А мені на зустріч вийшов Влад. Він був такий гарний, в уніформі, що я мало язик не проковтнула.- вела розповідь подруга далі.

-І що було далі. Ти змогла хоч слово вимовити?.- спитала я з надією в голосі.

-Звичайно! Десь через 2 хвилини. А потім я спитала, чи пам’ятає він мене.  На що він сказав, що бачив мене у своєї сусідки. Що я мабуть її подруга. Я сказала, що мене звати Кіра, а він сказав, що його Влад.  Потім він оглянув мою машину. І сказав, що завтра буде готова.- сказала подруга, розматуючи шоколадну цукерку.

-Отже, не все так погано. Ви вже познайомилися. А це перший пункт твого плану.- сказала я.

-Ну, так, можливо ти права.- сказала вона підклавши руку під підборіддя і подивилася задумливо у вікно.

-До речі, як там розподіл на практику? І як ти дісталася на навчання? – спитала подруга дивлячись уважно на мене.

-Ой, зараз розповім тобі про свої пригоди. Я проспала. Мені знову снився той сон з Денисом. Потім мене розбудила мама і я одягнувшись помчала на вулицю. Набрала тебе…- розповідаю я миючи чашку від кави.

-А в мене зламалась машина…- закінчула мою думку подруга.

-Так. Побачивши автобус, який рухався я почала махати руками, щоб він спинився. Він майже це зробив, якби не нахаба на іномарці його мало не підрізав. Автобус не спинився, довелось викликати таксі. Добре, що хоч за 5 хвилин до пари встигла.- розказувала я витираючи крихти зі столу.

-О це справи!.- сказала подруга і пішла теж мити свою чашку.

-Не треба, я помию.- сказала я забираючи чашку.

-Мені не зручно.- сказала подруга.

-Ти в мене в гостях. До речі, це ще не все. Слухай далі. Я почала бігти в аудиторію, коли зіштовхнулась з якимось хлопцем. В мене випали всі речі з сумки і я мало не спізнилася на пару. Так він мене ще й винною зробив! Хам!- сказала я емоційно.

-  О це пригоди!.- сказала подруга.- А він хоч симпатичним був?.- спитала вона.

-Симпатичний. Але ти знаєш кого я люблю. На інших я не дивлюсь.- сказала я зітхнувши.

-Ну так, ну так… Я к жаль, що ми любимо тих, хто не звертає на нас уваги. Адже ми заради них на все згодні. А вони… Чому така не справедливість…- у подруги з’явились перші сльози.

- Все буде. Будуть і нас кохати, мабуть…- сказала я і теж заплакала з нею.

-До речі, що там щодо практики?- спитала подруга взявши себе в руки.

-Ми з тобою і Денис проходимо практику в  дизайнерській компанії «Стрим».- сказала я  і побачила як здивувалась подруга.

-Це ж класне компанія. Я про неї читала в інтеренеті. Нею керує молодий керівник Гліб Артемович Вірський. Я нещодавно про неї читала. І дуже хотіла туди потрапити на практику.- сказала подруга .

-Тоді, мабуть, наші мрії здійснюються! Адже Денис там теж буде з нами. Можливо він там зверне на мене свою увагу. До речі, він мені пропонував  після пари  підвести додому. А я злякалась я сказала, що поїду на автобусі. – сказала я іподивилась на подругу

-Слабкодуха.- сказала вона.

-Може на практиці стаю сміливішою?- спитала я з надією

-Життя покаже…- сказала подруга.

****

Минуло декілька днів і настав  перший день практики. Я знову проспала, тому мчала на всіх парах, вдягаючи бузку та спідницю та туфлі на на платформі. Підбори я не дуже полюбляла тому так. Розчесала своє волосся та зібрала його в пучок.  Нафорбувала очі і вперед. Помадою я теж користувалася рідко. Вже біля дверей мене набрала подруга і сказала, що вже чекає хвили з 10. Я мчала їй на зустріч.

-Привіт.- сказала я сідаючи в авто.

-Привіт, спляча красуню.- сказала подруга і авто зірвалося з місця.

-Коли я вже вчасно встану?.- спитала подругу.

-Мабуть тоді, коли тебе розбудить коханий і покличе снідати.- сказала подруга жартуючи.

-Значить це буде не скоро.- сказала я гірко всміхнувштсь.

-Ну, що готова підкоряти професію і заодно Дениса?.- спитала подруга, коли ми приїхали до компанії «СТРИМ».

-Готова. Ой, поглянь, це ж та машина, через яку я тоді не встигла на автобус. Хто ж там за кермом?.- сказала я виходячи з машини подруги і вдивляючись в тоноване скло знайомої мені вже машини.

З машини вийшов той хлопець, що зіштовхнувся зі мною в університеті.

-Ого, та це ж той хам! Цікаво  ким він тут працює?- спитала я до себе.

-Подруго, давай швидше, а то спізнимось.- потягла мене Кіра за руку до входу в будівлю.

 Це був дуже красивий офіс, виконаний в сучасному стилі в легких тонах. Я аж захоплено водила поглядом  навколо.