Розділ 2

Роман заварив собі чаю, дістав пиріг, що йому приготувала дружина, сів за стіл в своєму кабінеті і перевів погляд за вікно. Він намагався зрозуміти, що ж там такого побачила Дарина, що всю їхню розмову не зводила очей з пейзажу. І загадково посміхалася. Нічого там не було видно, з настанням вечора за вікном просто сіріло небо і світили кілька ліхтарів відблискуючи жовтогарячими плямами на такому ж сірому снігу. Новорічна погода чомусь завжди асоціюється з білосніжним пухким снігом, а насправді він не такий вже й білий. Особливо, коли небо затягнуте хмарами і у вечірній час. 

Насправді, кожен, хто дивиться, бачить це по-своєму. Якщо бачити не лише картинку й вирізняти кольори, а дивитися крізь призму своїх емоцій, можна побачити різні відтінки і отримувати різні враження від побаченого. Так і з історією Дарини. Він, бачивши це все з одного боку, не замислювався над тим, як це виглядає в очах іншого учасника подій. А тут так співпало. Він занурився в своїх спогадах у вчорашню розмову з чоловіками – претендентами на участь у програмі. Особливо на тому, кого він щойно визначив майбутнім партнером Дарини.

- Добрий день. Мене звати Дмитро. І я хочу прийняти участь у програмі. – так чітко і лаконічно промовив чоловік, який щойно увійшов до кабінету психолога.

- Добрий день. Я – Роман Анатолійович, психолог програми. Гадаю ви знаєте, в чому полягає суть нашого спілкування. – відповів психолог, - То ж хочу вас запитати в першу чергу, чому ви хочете прийняти участь у програмі саме на новий рік? Не те, щоб я мав якісь упередження з цього приводу… Просто у вашій анкеті зазначено, що вам вже тридцять два роки. Навряд чи ви вкладаєте в це просто якийсь романтичний сенс, з вірою в новорічне диво… - так, це бентежило Романа тому, що всі інші учасники відхиляли цю дату, бажаючи провести цей день в колі сім’ї чи друзів, а не на пологах незнайомої жінки.

- А чому б і ні? Мій вік мені не заважає мріяти. – відповів Дмитро.

- То ви вірите в Новорічне диво? – дивувався психолог.

- Просто ця дата є знаковою для мене. А чи вірю я в диво… Не знаю. Моєю найбільшою мрією все життя було мати міцну сім’ю, кохану дружину і дітей. А з недавніх пір я дізнався, що батьком стати я не можу. З медичної точки зору. Для мене це стало ударом. Тож я вирішив ухопитися хоч таким чином за можливість бути причетним до появи нового життя.

- Ну, ви могли б, наприклад, разом з дружиною всиновити дитину і стати їй батьком, - засумнівався Роман.

- Могли б, - погодився Дмитро. – Але я не хотів позбавляти дружину можливості природнім шляхом реалізувати себе як жінку, як матір. Вона була повністю здоровою. Тому ми й розійшлися. – тяжко зітхнув, куйовдячи волосся на потилиці.

- Розкажете детальніше чому ви прийшли до такого висновку? – поцікавився психолог.

- Зі своєю майбутньою дружиною я познайомився на вечірці з приводу святкування нового року, шість років тому. Моя сестра з чоловіком запросили своїх студентських друзів до себе за місто. Вони в столиці живуть. Я вже й не пам’ятаю, скільки там було гостей і хто. А вона мені одразу запала у саму душу. Я б не назвав це коханням з першого погляду, а хіба… з першої посмішки. Коли вона мені посміхнулася, ніби током шурухнуло у хребет. Знаю, таке собі порівняння, але все ж… Того ж дня я її і поцілував, не втримався від спокуси. Не знаю як пояснити, але прямо відчував, що це не просто симпатія, а щось набагато глибше. Після свят мені потрібно було повернутися до свого міста, робота сама себе не зробить. У дівчини теж була робота, але у столиці. Довелося розлучитись. Бачились ми не часто, не просто жити на два міста. І довго так не витримали. Мабуть місяців сім-вісім. Потім я запропонував їй переїхати до мене. Довго над цим розмірковував. Не те, щоб я сумнівався у своїх почуттях чи намірах… просто я хвилювався, щоб їй було комфортно. Все-таки переїзд зі столиці з її шаленим ритмом життя і налагодженим розпорядком до маленького районного центру – це кардинальна зміна. Все її життя до знайомства зі мною пройшло в столиці – там її рідні, друзі, робота, житло. Тож я і вагався, чи не пошкодує вона потім, якщо прийме рішення переїхати до мене. Вона погодилася одразу, не роздумуючи. І за весь час, що ми жили разом, жодним чином не виказала свого смутку чи жалю з цього приводу. 

Коли Дмитро говорив про свою дружину, його очі світилися такою ніжністю, що аж у серці щеміло. Він перевів погляд на свою праву руку, потер пальцем місце, де раніше була обручка.

- До речі, коли я зробив їй пропозицію одружитися (також у новорічну ніч), вона теж погодилася без роздумів. Не думаю, що це рішення вона прийняла спонтанно. Гадаю, просто думала про це раніше. Вона взагалі була такою розважливою, серйозною, щирою і водночас веселою дівчиною. А якою неймовірно вродливою вона нареченою, - тяжко зітхнув Дмитро, переводячи подих. - Кілька років ми насолоджувались одне одним і будували свій побут. Потім вже почали замислюватись про дітей. Вона була б гарною матір’ю. Я вже уявляв як гуляю з сином чи донькою в парку, як катаю на санях взимку, як носитиму на плечах… як навчу їздити на велосипеді, як відведу за руку до першого класу і протанцюю танець на випускному. Але у нас тривалий час нічого не виходило, дружині не вдавалося завагітніти. Спочатку ми не придавали цьому значення, не завжди одразу виходить завагітніти. Вона запропонувала пройти обстеження, а я в свою чергу, сам не розумію чому, запропонував ще почекати, поки воно саме… ну… зачепиться, чи як то… Сам себе накручував постійно, почав помічати як інші чоловіки задивлялися на мою дружину. Вона ніби й не давала підстав для ревнощів, але я ревнував страшенно. Навіть кілька разів скандал їй влаштував. А потім вона все-таки пройшла обстеження сама, принесла мені довідку, що з нею в плані репродуктивного здоров’я все гаразд, я розізлився. Побачив у цьому німе звинувачення в чоловічій неспроможності. Рознервувавшись, помчав до клініки і пройшов обстеження сам. Хотів принести їй той папірень і тицьнути її носом, що я ось теж здоровий. Треба почекати просто. Або взагалі не зациклюватись на цьому, чекати що природа сама визначить правильний час… Але результати моїх аналізів мене приголомшили. Лікар потім пояснив, що природнім шляхом завагітніти від мене буде дуже складно, майже неймовірно. Але ж є й інший шлях. Штучне запліднення. І з цим не потрібно зволікати, доки ще є шанси на добрий результат. Я намагався зібрати себе до купи. Додому не пішов, зняв номер в готелі і занурився у вивчення теми. Те, що я прочитав про штучне запліднення, про ті всі побічні ефекти і муки для жінки… Просто я не міг уявити, що я своїми руками підштовхну повністю здорову кохану дівчину на такі тортури. Ні, я б не зміг. Не зміг навіть нормально поговорити з нею і подивитись у вічі. Вирішив піти і дати їй можливість жити далі, жити повноцінним життям. Я ж бачив сам, як вона старалась завагітніти… як вона хотіла цю дитину… Вона ще зустріне чоловіка, який зможе дати їй все, на що вона заслуговує.