Розділ 1

- А ви взагалі самі вірите в новорічне диво? – це питання психолог ставить сьогодні вперше, в нього є на це свої причини.

- Звичайно. У мене з цим святом асоціюються знакові події мого життя. Чоловік зробив мені пропозицію в новорічну ніч шість років тому. І от, лікарі ставлять термін пологів на 31 грудня, чи не Чудо?

- Але ж… у вашій анкеті зазначено, що ви самотня… - розгублено запитав Роман Анатолійович.

- Так. Зараз самотня, а вже завтра, за прогнозом лікарів, я буду мамою прекрасної дівчинки. Це і буде моїм новорічним чудом. – з щемливою ніжністю в голосі відповіла Дарина.

- А чоловік? – все ще ніяк не міг второпати психолог.

- З чоловіком ми розійшлися вісім місяців тому. Не склалося. – знизала плечами молода жінка, ніжно погладжуючи животика.

- То я хотів би зрозуміти, що ж трапилося у вас такого, що ви вирішили записатися на програму партнерських пологів. Зрозумійте мене теж правильно, мало яка жінка захоче аби сторонній чоловік був присутнім під час пологів. Я повинен бути впевнений, що ви не ображені на весь рід чоловічий і не хочете таким чином нікому нашкодити чи помститися. Розкажіть мені свою історію. 

Роман Анатолійович приготувався уважно слухати і робити свої висновки щодо можливості і доцільності участі Дарини у цій експериментальній програмі. Її суть полягала в тому, що чоловіки, які виявили бажання бути присутніми при пологах, могли отримати такий шанс. Чоловіки теж відбиралися ретельно аби уникнути всіляких маніяків та збоченців. Вас може здивувати сама наявність у психічно здорового чоловіка такого бажання, але, все-таки, бажаючих було вдосталь. Хтось дуже хотів бути присутнім при пологах своєї дружини, але з тих чи інших причин не зміг. Хтось просто хотів надати свою підтримку іншій людині, відчути себе важливим елементом в ланцюзі появи нового життя. А деякі, маючи один з переліку невтішних діагнозів, які унеможливлювали їх батьківство, хотіли бути причетним до народження дитини. Жінок, які зареєструвалися у програмі було теж достатньо. Основною умовою для участі жінки в програмі була відсутність заперечень з боку чоловіка. Або ж його відсутність. 

- Дарино, розкажіть мені свою історію. – м’яко наполягав психолог.

- Гаразд. Якщо ви думаєте, що моя історія сумна, то ви дуже помиляєтесь. Почну спочатку. – Дарина направила свій погляд через віконне скло, розглядаючи пухке білосніжне вбрання дерев, похмуре зимове небо та занурюючись у спогади.

- Познайомились ми з Дмитром в новорічну ніч. Це був мій перший новий рік не з батьками. Друзі запросили до свого заміського будинку нашу чималу компанію, якою ми дружили під час навчання в університеті. Серед гостей були і їхні родичі, з якими ми раніше знайомі не були. Дмитро – брат моєї університетської подруги. Високий, стрункий, по-чоловічому вродливий, старший від мене на чотири роки, він на всіх дівчат справив неабияке враження. І як же мені було приємно, що вся його увага сконцентрувалася на мені. Під час святкового салюту він мене притиснув міцно і поцілував. Сказав, що вірить у приказку: «З ким Новий рік зустрінеш, з тим його і проведеш». Це було кохання з першого погляду. Потім він запросив мене на побачення, ми чудового проводили час. Після закінчення новорічних вихідних нам довелося ненадовго розлучитися, адже у кожного була своя робота, та й інші турботи. У можливість стосунків на відстані ніхто з нас не вірив. Жили ми в різних містах, а тому бачилися нечасто. І довго так не витримали. Він вмовив мене переїхати до нього, допоміг знайти роботу в його місті за фахом. Був дуже щирим, чуйним і уважним, піклувався про мене. Я була щасливою. Настільки щасливою, що аж страшно. Мені здавалося, що широтою своєї душі я дуже не дотягую до його рівня, що мене дуже засмучувало. Мені весь час здавалося, що те, що я роблю для нього, не йде ні в яке порівняння з його вчинками. У наступну новорічну ніч, під бій курантів він зробив мені пропозицію одружитися. Все було настільки чудово, що здавалося неймовірним, несправжнім. – Дарина щасливо посміхалася своїм спогадам, навіть примружила очі. Ніби знаходилася зараз не тут, в цій кімнаті, а під водоспадом новорічних салютів п’ять років тому.

- То що ж сталося далі? Після одруження все настільки кардинально змінилося, що ви вирішили розлучитися? – Роман Анатолійович в жодному разі не хотів виказати своєї недовіри, але нечасто зустрінеш жінку, яка з такою теплотою розповідає про свого колишнього чоловіка. Зазвичай в житті все навпаки – обоє з колишньої пари намагаються знайти провину іншого у тому, що шлюб розвалився. А тут навпаки, диво, та й годі.

- Та ні, що ви. Все було добре. Трохи було важко обживатися в новому місті: я ж ані друзів з собою не перевезла туди, ані родичів. Батьки мої так і живуть у столиці. Мені теж потрібно було адаптуватися до нових умов життя. Але мій чоловік дуже мене підтримував, допомагав освоїтися і робив все для того, аби я не шкодувала, що переїхала зі столиці до районного центру.

- Я тоді не розумію, якщо у вас все було так добре, чому ж ваш чоловік покинув вас вагітною? – продовжував дивуватися психолог, - Зустрів іншу жінку? 

- Ні, - Дарина засміялася, - Хоча, насправді я не знаю, але він жодного разу себе не скомпрометував. Ви послухайте далі. Тоді можливо зрозумієте. 

Дарина ковтнула води, пригладила свою довге волосся і продовжила розповідь:

- Знаєте, є така версія, що кохання живе три роки. Наше ж прожило п’ять. Хоча справді, три роки ми жили одним коханням. А потім вирішили, що в принципі, вже час подумати про продовження роду. І почали активно над цим працювати. Протягом тривалого часу нас не хвилювало, що вагітність все не настає. Вважали, що на все потрібен час. Потім вже Дмитрова поведінка змінилася, він ніби зациклився на цьому питанні. Вів календар мого жіночого розпорядку, вираховував вдалі для зачаття дні і таке інше. Я б і рада подарувати йому таке жадане батьківство, проте чомусь не виходило. Дмитро ставав більш дратівливим, починав ревнувати без жодної підстави. Я вмовляла його пройти медичне обстеження, на що він відповів категоричною відмовою, стверджуючи, що він абсолютно здоровий. Тоді я обстежилася сама. В мене проблем з фертильністю не було виявлено. Я показала йому висновок лікаря. Після чого він на два дні пішов з дому. Це була наша перша і єдина сильна сварка за весь час стосунків. Через два дні він повернувся, - одинока сльоза скотилася по щоці Дарини, але очі наповнилися вологою і приготувалися лити рікою, вона покліпала очима, проганяючи непрошені сльози, - Вранці. Заваривши на кухні чаю, покликав мене до розмови. Сказав коротко, тихо, але впевнено, що нам потрібно розійтися. Що це доля нам підказує відсутністю дітей, що ми не пара. Що я ще зустріну своє кохання і матиму стільки дітей, скільки захочу. Зібрав свої речі і пішов. Того ж дня написав заяву на розлучення. Майно ми не ділили, кожен лишився з тим, з чим прийшов у цей шлюб. В мене була квартира в столиці, я здавала її в оренду, тож мені було куди переїхати. Але я не могла, не втрачала надії, що він просто погарячкував і змінить свою думку. Я ж хотіла, аби він був щасливий, тому вирішила не принижуватися, не вмовляти його залишитися. Для себе в цьому я теж щастя не бачила. Яке може бути щастя, якщо чоловік лишається з тобою з почуття провини чи боргу, чи з жалості. Пізніше я почала розмірковувати, чи то вигадувати причини, які могли призвести до нашого розлучення. Про іншу жінку я теж подумала, куди ж без цього… Щойно уявила його  в обіймах іншої, мене одразу знудило, потім ще раз. Наступного дня мене знову почало нудити. Терпіла я недовго, може днів п’ять-шість. Потім мені в голову закралося припущення, а що, якщо я вагітна… - Дарина знову проковтнула ком в горлі і запила його водою, - аптека була прямо в нашому будинку. Аби зробити тест до ранку не чекала, дві яскраві червоні смужки з’явилися одразу. А зранку я вже була на прийомі у лікаря. Вагітність п’ять-шість тижнів, показники як книжка пише… Я розгубилася. По суті, я лишилася одна в чужому місті, ще й вагітна. Наші друзі насправді були його друзями, мене просто сприймали як його дружину. Хотіла звільнитися з роботи і повернутися до батьків. Але просто взяла відпустку аби мати час прийти до тями. Я була в жахливому стані, здавалося дихати без нього не можу, весь час плакала. Це все гормони, говорила я собі. Так тривало може з місяць. Потім токсикоз відступив, думки прояснилися і я змогла подивитися на все під іншим кутом.